Усі заздалегідь обговорювали зовнішність нареченої, однак перший же погляд на неї змусив гостей замовкнути
Пальці торкнулися тонкої тканини. У залі було чути, як за скляною стіною шелестить вітер у деревах. Аліса звільнила кріплення, і щільна вуаль плавно зісковзнула з її волосся на плечі, а потім упала на підлогу. Кілька гостей одночасно ахнули. Жінки прикрили губи долонями, чоловіки забули про звичну стриманість. Перед ними стояла молода жінка з гармонійними рисами, ясними очима й усмішкою, в якій було більше тепла, ніж тріумфу.
Її краса вражала, але ще сильніше людей приголомшувала невідповідність між реальністю й образом, який вони роками створювали з чуток. Звичні оцінки раптом стали безглуздими: одні заздалегідь жаліли Максима, інші тішилися ймовірним приниженням Аліси, треті запевняли, що просто виявляють цікавість. Тепер кожному довелося побачити власну участь у спільній жорстокості. Крістіна Берг опустила погляд. Уперше вона відчула не заздрість, а справжній сором — за насмішки, за впевненість у своїй правоті й за готовність принижувати жінку, якій не сказала жодного слова особисто. Навіть ті, хто ніколи не писав злих коментарів, згадали, як охоче обговорювали чуже нещастя.
Антон нахилився до партнера, який сидів поруч, і тихо зауважив, що присутні щойно отримали дуже дорогий урок. Максим майже не помічав реакції зали. Він дивився на Алісу й раптом розсміявся — неголосно, з таким полегшенням, що вона теж усміхнулася. «Чому ви смієтеся?» — запитала Аліса. Замість відповіді він дістав із внутрішньої кишені срібну снігову лілію.
— Тепер я зрозумів, чому всі ці дні не міг із нею розлучитися. Ця брошка весь час зберігала пам’ять про нашу першу зустріч.
Аліса здивовано притиснула пальці до губ. Вона вже вважала брошку втраченою під час аварії. Максим розповів, що знайшов прикрасу в мокрій траві, а потім обережно прикріпив її до весільної сукні. Снігова лілія повернулася на місце, блакитний камінь упіймав світло, і по щоках Аліси знову потекли сльози. Цього разу вона не намагалася їх приховати: уперше за багато років перед нею стояли сотні людей, але жоден погляд більше не змушував її закривати обличчя…
