Він повернувся з війни на похорон брата, не підозрюючи, що за одну ніч змінить усе місто

Він почав складати в голові карту. Не паперову — просто картину. Хто де, хто з ким пов’язаний, хто найслабша ланка, де розташовані точки, що тримають усю систему.

До ранку картина була готова.

Першим зник Мирон Коваль. Він був із тих, кого називали «вирішувачами».

Не бойовик. Людина, яка розмовляла з потрібними людьми. З чиновниками, з поліцейськими.

Платив, домовлявся, владнував. Без нього у «Північних» не було б того захисту, який вони мали.

У середу ввечері Коваль вийшов із ресторану, в якому зазвичай вечеряв. Сам. Його машина стояла за рогом. До машини він не дійшов.

Уранці в четвер його почали шукати. Ніхто не зрозумів, що сталося. Жодних слідів, жодних свідків.

Просто людина вийшла й не повернулася.

Тарас і далі працював на ринку. Саме це було важливо — залишатися на місці, бути на видноті.

Ходити на роботу, тягати ящики, вітатися з Богданом, нічим не вирізнятися.

Коли зник Коваль, на ринку заговорили впівголоса. Охорона стала нервовішою.

Богдан кілька разів дзвонив кудись і говорив коротко, напружено. Тарас бачив це краєм ока й далі працював.

За чотири дні зник другий.

Його звали Данило Шевчук на прізвисько Звір. Прізвисько промовисте: людина жорстка, нестримана, відповідала за виховну роботу з тими, хто не хотів платити. Про нього в районі ходили недобрі історії.

Шевчук жив у п’ятиповерхівці на одній із вулиць північного району. Сусід бачив, як увечері він вийшов покурити на сходовий майданчик. Назад Шевчук не повернувся.

Сигарета залишилася на підвіконні, докурена до фільтра. Тепер у місті почали говорити…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче👇👇👇