Він пожартував, що одружиться з жінкою поруч, якщо переживе операцію, але слова медсестри змусили його глянути на неї інакше

Про саму операцію мені розповідати нічого, я там був без тями. Розповім те, що пам’ятаю на межі. Пам’ятаю операційну: величезну, набагато більшу, ніж здається з фільмів, і дуже холодну, градусів 18.

Пам’ятаю, там грало радіо, тихо, звичайна попса, і це чомусь заспокоїло найбільше. Пам’ятаю голос анестезіолога: «Андрію Вікторовичу, рахуйте від 10». Я дорахував до семи.

Прокинувся я через добу з лишком, у реанімації з трубкою в горлі. Для людини при свідомості це найнеприємніше: дихає за неї машина, і говорити не можна. Мені дали планшетку й олівець.

Перше, що я написав, було не «Як я?». Перше, що я написав, було: «Олена жива?» Медсестра прочитала, подивилася на мене якось дивно і сказала: «Жива».

Я написав друге: «Точно?» Вона сказала: «Точно, Андрію Вікторовичу, вона в сусідньому боксі». Через шість діб мене перевели в палату.

Ще через два дні я вперше встав і дійшов до туалету. Тридцять метрів за одинадцять хвилин, тримаючись за стіну. На дев’ятий день я вийшов у коридор.

І в коридорі, біля вікна, у кріслі сиділа жінка в халаті з подушкою, притиснутою до грудей. Ми всі так ходимо після цієї операції. Притискаємо подушку до грудини, бо кістку розпиляно і стягнуто дротом, і будь-який рух віддає.

Я підійшов. Вона підвела голову. Я сказав: «Добрий день».

Вона сказала: «Добрий день». І потім подивилася на мене й додала: «Ну що, ви вижили?» Я сказав: «Вижив». Вона сказала: «Значить, я вас правильно зрозуміла. Ви тепер маєте на мені одружитися». І от тут я зрозумів, що за дев’ять днів у реанімації і в палаті ця жінка, завідувачка відділення, кардіохірургиня з тридцятирічним стажем, жодного разу не забула про жарт випадкового чоловіка з сусідньої каталки. Вона його пам’ятала…