Він сміявся з моєї «наївності», аж поки разом зі свекрухою не зайшов у під’їзд

— От і правильно, — вдоволено сказала Мирослава Степанівна, блиснувши золотою коронкою. — Дружина сьогодні поруч, завтра хвостом махнула, а мати одна. У неї квартира є, не пропаде. А мені на ділянку треба їздити по-людськи. Ходімо нагору, нехай накриє на стіл. Нову ластівку обмити треба.

Вони рушили до під’їзду. Богдан ішов розхристаною ходою переможця, Мирослава Степанівна пливла поруч, піднявши підборіддя так, ніби несла невидиму діадему з автомобільних ключів. Олена відпила кави. Вона вийшла міцною, з густою пінкою й легкою гіркотою. Ані рука, ані обличчя в неї не здригнулися.

Вона підійшла до дверей, повернула нижній замок, перевірила ручку. Ліфт у під’їзді знову не працював, тож урочиста процесія піднімалася пішки. За кілька хвилин за дверима почулося важке дихання свекрухи й бадьорий голос Богдана:

— Обережно, мамо, тут сходинка висока. Зараз ця квочка нам стіл збере. М’ясо наче в морозилці було.

Дзвінок пролунав довго, весело, з переможним підвиванням. Богдан, мабуть, тримав палець на кнопці, чекаючи, що двері відчиняться перед ним, як перед героєм.

Олена розчинила. На майданчику стояв чоловік із широкою усмішкою і його мати, що притискала до грудей папку з документами та страховим полісом.

— Олено, сюрприз! — голосно почав Богдан. — Давай швидко на стіл, ми тут…

— Котіться звідси, — сказала вона.

Голос у неї був негучний, рівний і такий сухий, що усмішка Богдана сповзла з обличчя не відразу, а ніби неохоче. Він кліпнув. Його мозок, звиклий до покірної дружини, явно не міг підібрати потрібну команду.

— Ти що? — вичавив він. — До нас мама прийшла. Ти взагалі при тямі?

— Геть із моєї квартири, обоє. І щоб більше я вас тут не бачила, великий інвесторе.

Мирослава Степанівна за її спиною ойкнула від обурення, але Богдан уже ступив уперед, виставляючи плече.

— Слухай, не плутай береги. Я зараз зайду, і ми нормально поговоримо. Це і мій дім теж.

— Твій дім там, де стоїть твоя нова машина, — відповіла Олена.

Вона різко штовхнула його в груди. Богдан не чекав опору, втратив рівновагу й сів на кахель майданчика, ледь не збивши матір. Олена тут-таки грюкнула дверима, повернула засув і відійшла, поки з того боку підіймався ошелешений рев…