Вона довіряла новому псові, аж поки один випадок не змусив її злякатися за дитину

Вона чекала побачити новий ривок, вишкір, продовження кошмару. Та пес стояв дивно перекошений. Його груди важко здіймалися, з пащі текла слина, передню лапу він тримав на вазі. Погляд був каламутний, розгублений, зовсім не злий. Гром спробував ступити, але лапи його підвели. Він хитнувся й упав на бік.

Тепер страх став іншим. Дарина озирнулася, намагаючись збагнути, що відбувається. Трава біля того місця, де щойно сиділа Марта, ворухнулася. Вона глянула нижче й побачила змію. Вузьке тіло майже зливалося із землею, та сумнівів не лишалося: це був тайпан — одна з найотруйніших змій, чий укус може бути смертельним навіть для дорослої людини.

Усе стало ясно з моторошною різкістю. Гром не нападав на дитину. Він першим помітив небезпеку. Спершу намагався відштовхнути Марту, змусити її зрушити з місця, привернути увагу. Коли дівчинка не зрозуміла, він зробив єдине, що міг: схопив її за підгузок і відкинув подалі від змії. А сам опинився між дитиною й смертельною загрозою.

Дарина опустилася поруч із псом, усе ще тримаючи Марту близько до себе. Гром дихав дедалі важче. Лапа боліла, тіло слабшало просто на очах. Дарина знала: за такого укусу не можна чекати. Треба терміново їхати до ветеринара й вводити протиотруту. Чоловіка вдома не було. Вона була сама — з дитиною та псом, що помирав і щойно врятував її доньку.

Вона діяла майже автоматично. Спершу перенесла Марту в безпечне місце, переконалася, що дівчинка поруч і не постраждала. Потім повернулася до Грома. Великий пес здавався непідйомним, особливо тепер, коли отрута позбавляла його сил. Дарина підхопила його як змогла. Він тихо заскімлив, але не пручався. Вона тягла його до машини, спотикаючись, поправляючи хват, шепочучи безладні слова, аби не зірватися в паніку…