Вона прийшла до банку по звичайну довідку, але випадково почула розмову, у якій пролунало її прізвище

— Я так і подумала, — кивнула Оксана Миколаївна.

— У нас тут іще три такі заяви. Усі за останній рік і всі по спірних операціях. Ми зараз перевіримо кожен підпис окремо й зафіксуємо ваші пояснення.

Галина повільно поклала паспорт перед собою.

На обкладинці лишився слід її долоні: вона, виявляється, всю дорогу тримала паспорт так міцно, що спітніла.

— Мій чоловік, — вона вимовила це слово окремо, як чуже, — приходив сюди казати, що я хвора. Що я не можу сама. Що я все йому доручила.

— Дослівно, — Оксана Миколаївна на секунду зазирнула у свої записи. — «Дружина в мене хвора, тиск, майже не виходить, усе садове товариство на ній, вона просто соромиться особисто з’являтися».

— Виходила я, — Галина ледь усміхнулася кутиком рота, без веселощів. — І в магазин виходила, і на ринок, і до сина їздила. Соромилася я, виявляється.

Вони помовчали. За вікном, десь нижче поверхом, стукнув відбійний молоток, потім стих.

— Галино Василівно, — сказала керівниця, складаючи руки на столі, — я зобов’язана вас спитати прямо. Ви давали чоловікові право діяти від вашого імені по цьому рахунку? Підписували довіреність? Давали якусь згоду, на яку ми могли б послатися?

— Жодних довіреностей я не підписувала, — сказала Галина. — Рахунок товариства відкривали давно, років вісім тому, якраз коли переходили на безготівкові внески. Мене внесли як уповноважену особу з правом другого підпису, і все. Жодних паперів про те, що Анатолій може розписуватися за мене або що я комусь передаю свої повноваження, я не підписувала. Я б таке запам’ятала.

— Добре, — кивнула Оксана Миколаївна. — Тоді діємо по пунктах, спокійно, без поспіху. Ви письмово заявляєте, що не підтверджуєте ці підписи, а ми реєструємо звернення й призупиняємо операції, для яких потрібен ваш підпис, до завершення перевірки. Жодної довідки від вашого імені без вашої особистої присутності більше не видадуть. При наступному зверненні ваш чоловік дізнається, що банк відмовився підтверджувати його слова.

— А він дізнається?

— Звідки? Він завтра прийде вп’яте, — сухо сказала Оксана Миколаївна. — Я вже знаю цю породу.

— Прийде і спитає, чи готова довідка. Йому скажуть, що довідка по третій особі не видається, що потрібна особиста явка власниці. Він почне тиснути.

— Його попросять вийти. Якщо буде надто наполегливий, запросять охорону.

Галина повільно кивнула.

У грудях у неї щось відпустило. Не до кінця, але помітно.

— Мені потрібні папери, — сказала вона. — Усі, які можна. Роздруківки операцій за останні два роки. Копії всіх заяв, на яких стоїть моє прізвище. Особливо тих, де підпис під питанням. Список спірних операцій із датами. І відмітка про те, що я особисто прийшла сьогодні і що я не підтверджую ці підписи.

Оксана Миколаївна трохи підвела брову. Не від здивування, а радше зі схваленням.

— Ви ніби заздалегідь знали, що просити.

— Я ніч не спала, — просто сказала Галина. — Думала.

— Добре.

— Записую. Роздруківки операцій будуть, копії заяв дамо завірені. По спірних підписах я окремо роблю службову записку й долучаю до справи.

— Що ще?

— Прошу заборонити будь-які операції й видачу довідок від мого імені без моєї особистої присутності.

— Письмово, щоб не з доброї волі, а по паперу.

— Зафіксуємо це в заяві. — Оксана Миколаївна потягнулася до клавіатури. — Для призупинення спірних операцій потрібен ваш підпис.

— Зараз виведу бланк.

— І ще… — Галина на секунду запнулася. — У виписці мають бути реквізити одержувачів, яким ішли перекази.

— Мені потрібні їхні прізвища й номери карток — у тому обсязі, який ви можете законно вказати.

Керівниця подивилася на неї уважніше.

— Ви розумієте, що частина цих переказів могла йти не на дачні потреби?

— Я для того й прийшла, — сказала Галина, — щоб перестати чогось не розуміти.

Вони працювали майже годину. Принтер тихо гудів, випльовуючи аркуш за аркушем.

Оксана Миколаївна сама підкладала папери, сама ставила штампи, сама кликала молоду співробітницю, ту саму Ларису. І при ній давала розпорядження тоном, що не допускав перепитувань. Лариса приносила папки, забирала папки, на Галину дивилася крадькома, як дивляться на людину, про яку щойно дізналися щось важливе.

Галина підписувала заяви, читаючи кожну до останньої літери. Один раз зупинилася, попросила переформулювати фразу «за моєю усною згодою», замінити на «за моєю письмовою заявою». Оксана Миколаївна без слів виправила.

Наприкінці Галина отримала товсту папку. У ній лежали роздруківки, завірені копії, службова записка. Зверху Оксана Миколаївна поклала свою візитівку.

— Якщо ваш чоловік спробує тиснути на вас, кажучи, що в банку все підтвердили, — сказала вона, — зателефонуйте за цим номером. Я підтверджу протилежне. І ще, Галино Василівно. Не намагайтеся самотужки розбиратися з сусідами, маючи на руках такі папери.

— Знаю, — кивнула Галина. — Я не до сусідів. Я до юриста.

— Це правильно. — Оксана Миколаївна вперше за всю розмову ледь-ледь усміхнулася, самими очима. — Бережіть папери. І себе.

Галина встала, акуратно склала папку у свою господарську сумку, поруч із паспортом і документами по рахунку. Сумка стала помітно важчою.

Дивно, але йти з такою вагою виявилося легше, ніж іти вранці з порожньою. Петро Остапович провів її назад тим самим службовим коридором. Із-за прочинених дверей, повз які Галина вранці почула своє ім’я, тепер не долинало жодного звуку.

Тільки з дальнього кабінету й далі стукали по клавіатурі. Надворі вітер ударив в обличчя, і Галина вперше за цей ранок вдихнула на повні груди. Сіре небо нікуди не поділося, асфальт був такий самий мокрий, біля входу до банку так само лежав будівельний поліетилен.

Але світ навколо ніби зсунувся на пів оберта. Раніше Галина в ньому була тією, кому кажуть, що робити. Тепер — тією, хто вирішує, куди йти далі.

Вона поправила сумку на плечі, постояла секунду на сходах. Додому повертатися було рано. Спершу до юриста.

Сестра колись називала прізвище юриста з контори біля ринку. Галина вперше за день усміхнулася коротко, одним кутиком рота, щоб ніхто не бачив. Анатолій зранку просив її принести довідочку.

Вона принесе. Тільки не йому. І не таку…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇