Я була певна, що наречений доньки з нами лише заради грошей. Сюрприз, який чекав на мене, коли я випадково почула його розмову з юристом

— Посмію, — відрізав Влад. — І зроблю це із задоволенням. А тепер забирайся з мого дому. І молися, щоб Мілана сама не захотіла тебе знищити.

Філіп підвівся, кинув останній погляд на Мілану й майже вибіг із квартири.

Мілана не кричала. Вона просто дивилася на місце, де щойно сидів її наречений, і в очах її був такий відчай, що в Марини розривалося серце.

Розрив був тяжким. Мілана повернулася додому й майже тиждень не виходила з кімнати. Вона майже нічого не їла, багато плакала ночами. Марина й Влад по черзі сиділи з нею, мовчали, обіймали, коли вона дозволяла. Донька не хотіла говорити про Філіпа, але іноді шепотіла: «Як я могла бути такою сліпою…»

Минуло майже три місяці, перш ніж Мілана почала усміхатися. Вона повернулася до університету, стала більше часу проводити з родиною. Іноді в її очах іще миготіла тінь болю, але вона вчилася жити далі.

Саме тоді Марина нарешті сходила до лікаря. Підтвердження надійшло одразу. Вона була вагітна. Термін уже підходив до чотирьох місяців. Стрес і переживання за доньку не дали їй раніше розібратися в собі. Тепер, коли Мілана почала приходити до тями, Марина вирішила, що настав час розповісти родині.

Новина стала для всіх справжнім святом. Влад сяяв. Мілана, дізнавшись, що в неї буде сестричка, вперше за останні місяці по-справжньому засміялася й обійняла матір так міцно, як у дитинстві.

А потім у їхнє життя увійшов Діма.

Вони вчилися разом на журфаці. Спочатку просто друзі: разом готувалися до семінарів, обговорювали книжки. Діма був тихим, трохи замкненим хлопцем із найзвичайнішої родини — мама працювала лікаркою в міській поліклініці, батько — інженером-будівельником. Він нічим не вихвалявся й узагалі не любив говорити про гроші. У нього вже була одна видана повість і популярний літературний блог, який приносив невеликий, але стабільний дохід.

Він не квапив події. Просто був поруч. Коли Мілана зривалася й плакала, згадуючи Філіпа, Діма мовчки слухав. Не засуджував, не давав порад. Просто був. Поступово між ними почало рости щось тепле й обережне. Без гучних зізнань і поспіху..