Я була певна, що наречений доньки з нами лише заради грошей. Сюрприз, який чекав на мене, коли я випадково почула його розмову з юристом

— оглянув усе це пишне видовище Влад, накидаючи піджак.

— Усе має бути ідеально, — усміхнулася Марина, поправляючи йому краватку. — Нехай Філіп думає, що все йде за його планом.

— Я можу попросити кого треба, цього покидька тут же звільнять.

— Не варто. Нехай живе, як жив, але без нашої доньки. Думаю, коли його план провалиться, та Женя йому й так спокійно жити не дасть. Та й коли Філіп зрозуміє, що перейшов дорогу самому Владиславу Лебедєву, він, найімовірніше, сам утече подалі, розуміючи, що в цьому місті йому більше не раді. Він же напевно певен, що ти свій статок нечесним шляхом здобув. До речі, про які порушення він говорив?

— Поняття не маю, але я велів аудиторам ретельно все перевірити, щоб у цього шмаркача не було жодного приводу копати під мене. Навіть якщо він почне мені погрожувати, я швидко поставлю його на місце.

— Гаразд, — глянула на годинник Марина. — Скоро вже прийдуть.

У цю мить із коридору долинув звук відмикання замка.

— Грай роль найзадоволенішого у світі тестя, — поцілувала в лоба чоловіка Марина. — Тоді ефект буде значно сильнішим.

— Не знаю, що ти задумала, але мені це не подобається.

Марина всміхнулася й гордою ходою попрямувала зустрічати гостей. Влад із невдоволеним обличчям поплентався слідом.

— Матусю, а ось і ми, — міцно стискаючи руку свого нареченого, повідомила Мілана. — Знайомтеся, це Філіп, моє кохання і мій майбутній чоловік. А це мої мама й тато.

Владислав Петрович простягнув руку, борючись із відразою. Філіп широко усміхнувся, відповідаючи на рукостискання.

— А ви, мабуть, Марина Миколаївна? Нічого собі, люба, а ти й не казала, що в тебе така красива мама! — Хлопець уважно вдивлявся в обличчя Марини. — Послухайте, а ми раніше не зустрічалися? Обличчя таке знайоме.

— Навряд, — удавано всміхнулася Марина. — Може, бачили мене десь у світській хроніці? Мене часто фотографують, коли пишуть про мою клініку «Древо життя», може, чув?

— Точно! — ляснув себе по лобі хлопець. — А я й не здогадувався.

«Ще б ти впізнав у мені прибиральницю зі свого офісу, — зловтішалася жінка подумки. — Напевно, навіть і не придивлявся. На обслугу ніхто ніколи уваги не звертає. Та й навряд чи ти мене впізнав би. Косметика творить дива».

— Ну що ж, приємно познайомитися, — вголос сказала вона. — Як же давно ми чекали цієї зустрічі. Усе гадали з чоловіком, хто ж той щасливчик, якому вдалося підкорити серце нашої неприступної принцеси.

— Мамо, перестань, — знітилася Мілана.

— Усе-все, мовчу. Проходьте, вечеря вже готова…