Я вийшла заміж, вважаючи себе безплідною, але за два місяці лікар сказала те, до чого я не була готова

Я боялася й іншого: раптом Олег думає про те саме. Не про Романа — про мене. Раптом він вирішив, що я завжди могла завагітніти, просто чомусь не народжувала раніше? Раптом у його голові я вже стала не жінкою, яку скривдили, а хитрою ошуканкою, що вдало влаштувалася в багатому домі?

Чим довше я прокручувала ці страхи, тим глибше провалювалася. Якось мені наснилося, що Олег кидає на стіл заяву про розлучення. Я прокинулася з мокрим обличчям, подушка прилипла до щоки. Він спав поруч, трохи похропуючи. У місячному світлі його обличчя здавалося втомленим і чужим. Я хотіла торкнутися його плеча, але рука завмерла в повітрі.

Тоді я вирішила: мені треба дізнатися, хто ця жінка. Не в Олега — він усе одно скаже, що це робочі справи. У неї. Та імені я не запам’ятала, аватар розгледіти не встигла. Залишалося чекати нового дзвінка або повідомлення.

Кілька тижнів минули спокійно. Телефон майже не дзвонив, Олег перестав виходити на балкон, повертався додому раніше. Іноді приносив фрукти, йогурти, солодощі.

— Не купуй стільки, мені не лізе.

— Тобі не лізе, а дітям треба, — відповідав він.

Я намагалася переконати себе, що сама все вигадала. Вагітність, гормони, попередній шлюб, образи — усе змішалося. Може, повідомлення було чиєюсь дурною злістю. Може, жінка просто хотіла вколоти його. Може, я перенесла колишні страхи на нового чоловіка.

Коли в гості приїхала моя двоюрідна сестра Оксана, яка працювала у великому місті, я розповіла їй частину своїх переживань. Без імен, без деталей, тільки суть.

Оксана вислухала й фиркнула:

— Сестро, ти від безділля себе з’їдаєш. Я приходжу додому майже вночі й падаю обличчям у подушку. У мене сил немає думати, хто там кому написав. А ти надто багато крутишся довкола мужиків.

— Олег хороший, — заперечила я.

— Хороший — це коли поруч спокійно. Якщо тобі поруч тривожно, значить, щось не так.

Ці слова лишилися в мені. Пізніше я зрозуміла: справа не тільки в моїй підозріливості. Олег був добрий, але не давав мені повного відчуття безпеки. Він беріг мене й водночас тримав зачиненими одні двері. А за зачиненими дверима завжди чується те, чого, може, там і немає.

На п’ятому місяці живіт уже став помітним. У транспорті мені поступалися місцем, перехожі мимоволі опускали погляд. Олег запропонував зробити 4D УЗД у приватній клініці.

— Навіщо так дорого? Можна в звичайній лікарні.

— Це мої діти, — сказав він. — Вони мають отримувати найкраще.

Тоді я вперше побачила їхні обличчя. Нечіткі, чорно-білі, але справжні. Один малюк ворушився, другий лежав спокійніше. Лікарка показувала: ось носик, ось кулачок, ось оченята. Олег тримав мою руку, і його очі знову почервоніли.

На зворотному шляху він мовчав. Майже біля дому раптом зупинив машину біля узбіччя й заглушив двигун. Я злякалася.

— Що сталося?

Він сидів, вчепившись у кермо, і не дивився на мене.

— Дарино, мені треба тобі дещо сказати.

Усередині все обірвалося.

— Я збрехав тобі. Моя колишня дружина не пішла до іншого просто так…