Я випадково забрала замовлення чоловіка, відкривши його при свекрусі, у кімнаті повисла гробова тиша

— Та нічого йому не буде. Он Рудик уже перевірив.

Величезний рудий мейн-кун і справді підійшов до плюшевої лапи, обережно ткнувся носом, спробував прикусити тканину, потім чхнув, фиркнув і з величною образою пішов до своєї лежанки.

— Бачиш? Кіт живий, — урочисто заявив Назар і притиснув ведмедя до себе.

Любов Романівна дивилася на онука з таким жахом, ніби той тримав у руках не іграшку, а гранату. Але нічого не сказала. За кілька хвилин вона поскаржилася на мігрень, випила заспокійливе й лягла у вітальні. За годину її сон був важким, нездоровим, із уривчастим диханням і болісними складками біля рота.

Оксана ще довго стояла на кухні над порожньою коробкою. Вона перевернула картон, зазирнула під плівку, провела пальцями по швах. Жодних записок, чеків, слідів. Лише запах старого пилу, який тепер, здавалося, розповзався по квартирі, забирався в фіранки, у скатертину, в шкіру рук.

Ранок почався зі зникнення. Любов Романівна пішла на світанку, не попрощавшись. На дивані залишився зім’ятий плед, на столику — чашка з недопитою водою. Оксана подивилася на порожню вітальню й лише втомлено знизала плечима. Дивності свекрухи давно стали частиною побуту, як гудіння холодильника чи тріск старих труб.

— Мамо, дивись! — Назар вбіг до спальні, розмахуючи ведмедем. — Я з ним спав, і мене ніхто не з’їв!

— Герой, — Оксана слабо всміхнулася, стягуючи волосся в тугий хвіст. — Ключі взяв? Якщо бабуся не з’явиться, після школи підеш до Данила.

— А ти знову на зміну?

— На зміну. У нас людей не вистачає, ти ж знаєш.

Назар раптом посерйознішав.

— Чому ти не можеш сидіти вдома, як мами в хлопців?

Оксана затримала погляд на його обличчі. Хотілося відповісти просто: бо гроші, бо батько вічно десь, бо життя не питає. Але вона сказала інше — не красиве, а чесне:

— Бо коли встигаєш допомогти людині, яка могла не дожити до ранку, день уже не здається порожнім.

Робота була єдиним місцем, де хаос підкорявся алгоритмам. Тиск — виміряти. Дихання — оцінити. Серце — послухати. Кров — зупинити. Там існували протоколи, дії, порядок. Удома порядок давно розлазився по швах.

Додзвонитися до Богдана вона не змогла. Телефон був вимкнений. Дзвінок до його офісу дав іще дивніший результат: секретарка повідомила, що Валерія Сергіївна теж поїхала з начальником у відрядження. Навіщо налагоджувальнику обладнання особиста секретарка, Оксана вирішила обміркувати пізніше. Зараз на неї чекала підстанція…