Заступивши на нічну зміну, лікар заварив собі міцну каву на ніч, аж раптом його смикнула медсестра

Олексій відмовився обговорювати стан пацієнтки. Павло сіпнувся до дверей, але Галина Степанівна заступила йому шлях і попередила, що викличе охорону. Він заговорив про марення після тяжкої травми, однак Світлана Романівна, яка вийшла з палати, сухо повідомила: Марина при свідомості. На обличчі Павла вперше проступив непідробний переляк. Він пішов, не попрощавшись.

Увечері Марина поговорила з матір’ю. Дашу поки не привозили — зустріч могла виявитися надто виснажливою. Лідія Василівна вийшла з палати з червоними очима й тихо сказала Оксані, що дочка пам’ятає події перед аварією.

Пізніше Марина сама попросила покликати Олексія.

— Чому ти забрав листок? — спитала вона без передмов.

Він зізнався: тому що Павло його брат і він сподівався почути інше пояснення. Але в розмові Павло підтвердив, що підходив до машини і що навмисно хотів перешкодити поїздці. Марина заплющила очі, ніби ця здогадка завдавала їй фізичного болю.

Олексій спитав, коли й чому з’явилася записка. Марина розповіла: увечері вона знайшла теку з договорами на великі поставки, яких насправді не було. Фірма перераховувала гроші, але товар на склад не надходив. Вона написала Оксані, почала збирати виписки, і Павло помітив документи.

Спершу чоловік запевняв, що дружина неправильно розуміє бухгалтерію. Потім зажадав віддати телефон. Марина замкнулася в спальні, а Павло з коридору кричав, що вона пошкодує, якщо винесе папери з дому. Особливо її налякала фраза: до ранку ти все одно нічого не встигнеш.

Марина вирішила поїхати до матері. Перед виходом вона подивилася у вікно й побачила Павла біля машини. На її запитання він відповів, ніби забирав із багажника робочі зразки. Вона не повірила й ще вдома написала коротке звинувачення, після чого сховала листок до кишені.

До цього моменту в неї були документи й важка сімейна сварка, але біля автомобіля страх набув іншої форми. Погроза про те, що до ранку вона нічого не встигне, перестала здаватися лише словами, сказаними в люті. Водночас Марина не знала, що саме сталося з машиною, і не могла довести свої підозри. Тому вона не стала писати подробиць, яких не бачила, а залишила лише те, в чому була певна тієї миті: чоловік здатен спробувати не дати їй довезти папери.

Спочатку автомобіль рухався як завжди. Потім педаль гальма почала поводитися дивно, а перед поворотом Марина зрозуміла, що майже не може знизити швидкість. Вона згадала чоловіка біля машини й злякалася, що її смерть вважатимуть звичайною ДТП.

— Записку ти дістала вже після удару?

Марина кивнула. Вона невиразно пам’ятала голоси людей, які першими підійшли до розбитої машини. Поки ще могла рухатися, знайшла папірець у кишені й затиснула його в долоні, сподіваючись, що хтось побачить.

Олексій попросив пробачення за затримку. Марина довго дивилася на нього, потім спитала, скільки саме годин він приховував листок. Почувши, що до ранку, відвернулася.

— Я лежала без свідомості, а ти захищав Павла?

— У перші години — так. Я хотів вірити, що помилився і є інше пояснення.

Він не став применшувати власної провини. Марина сказала, що вдячна за збережений папірець, але вдячність не стирає того, що сталося. Голос її ослаб, і вона попросила:

— Іди, Олексію. Зараз я не хочу тебе бачити…