Заступивши на нічну зміну, лікар заварив собі міцну каву на ніч, аж раптом його смикнула медсестра

Біля поста на нього чекала Світлана Романівна. Головний лікар призначив розмову на наступний ранок: вона вже повідомила завідувача, що після операції особисті обставини вплинули на прохання Олексія продовжити седацію. Він вислухав її без суперечок.

Тим часом експертиза автомобіля просувалася далі. Роман Григорович Дорошенко підтвердив, що гальмівну систему пошкодили до зіткнення, а сліди не були схожі ні на звичайний знос, ні на випадкову поломку. Ткаченко зіставив попередні висновки із записом камери, а також почав перевіряти фінансові документи фірми й повідомлення, збережені Оксаною.

Після обіду біля входу до лікарні з’явилася незнайома молода жінка. Олексій згадав, що одного разу бачив її на корпоративному заході. Наталія Сергіївна Остапенко нервово гортала телефон і спитала, де Павло.

— Його тут немає. А ви хто?

Вона спробувала дізнатися про Марину, але Олексій відмовився обговорювати пацієнтку зі сторонньою. Наталія сказала, що не зовсім стороння: уночі Павло телефонував їй, повторював, що все пішло не так, а потім звелів видалити листування. Видалила вона не все.

З її реакції Олексій зрозумів характер стосунків, але скерував жінку не до себе, а до слідчого. Якраз Ткаченко, який з’явився в коридорі, представився й запропонував пройти до вільного кабінету. Розмова тривала довго. Наталія вийшла звідти заплакана.

Вона прийшла після нічного дзвінка Павла, не розуміючи, що саме «пішло не так». Стан Марини Наталії був невідомий; вона знала лише, що Павло зажадав видалити листування. У лікарняному коридорі жінка зрозуміла: слідчого цікавить не подружня зрада й не обіцяне розлучення. Збережені повідомлення могли стосуватися подій, після яких Марина опинилася в реанімації.

Приблизно за годину в холі з’явилися двоє працівників поліції. Майже одночасно повернувся Павло. Побачивши їх, він зупинився, але відразу взяв себе в руки й зажадав назвати підставу. Йому спокійно запропонували пройти разом із ними, пообіцявши дати всі роз’яснення у встановленому порядку.

Павло помітив брата.

— Це ти влаштував?

Олексій не відповів. У цю мить з іншого коридору вийшла Даша: бабуся привезла її на коротку зустріч із матір’ю. Дівчинка побачила батька поруч із поліцейськими й завмерла.

— Тату, куди ти йдеш?

Павло миттєво змінив тон, обійняв дочку й сказав, що його лише попросили поговорити. Але Даша вже плакала й питала, чому для розмови знадобилася поліція. Лідія Василівна поклала руку онуці на плече.

Тоді Павло кивнув у бік брата.

— Спитай у дядька. Він саме цього й хотів.

Даша розгублено подивилася на Олексія. Той сказав, що зараз найважливіший стан мами, а в решті мають розібратися дорослі. Павло перебив його голосно, так, щоб дочка почула кожне слово:

— Твій дядько вирішив, ніби я хотів убити твою матір…