Жінка приховувала стосунки з другом свого сина, аж поки один сімейний вечір не поставив її в незручне становище

Новий поворот з’явився з тих самих аркушів, які Ольга в метушні вихопила в Сергія. Вона згадала про них пізно: знайшла в бічній кишені сумки, коли шукала чек з аптеки. Аркуші були пом’яті, з відбитком губної помади на кутку і жирною плямою від салату. — Я думала, це звичайна його паперова істерика, — сказала вона Марії. — Але краще нехай Олена подивиться.

В офісі Олена розклала аркуші на столі, розгладила долонею й одразу перестала постукувати ручкою. Марія помітила це раніше за слова. Юристка прочитала першу сторінку, потім другу, потім повільно повернула документ до Марії.

— Це не відмова від претензій, — сказала Олена. — І не просто згода на продаж. Тут попередня угода про продаж квартири. З датою місячної давнини. І розписка, що ви отримали завдаток.

Марія подивилася на підпис унизу. Її прізвище, її ініціали, майже її почерк. Тільки літера «М» була надто кругла, а в кінці підпису не було маленького гачка, який вона ставила все життя, ще зі шкільного зошита. У горлі пересохло. — Я цього не підписувала.

— Я бачу, — сказала Олена. — Але тепер зрозуміло, навіщо йому був потрібен ваш справжній підпис після вечері. Він хотів закрити стару фальшивку новим документом.

Діма, який сидів поруч, різко випростався. — Тато просив у мене копію маминого паспорта. Сказав, для страхування майстерні. Я тоді ще здивувався, навіщо мамин, але надіслав. Він сказав, що сам їй пояснить.

Марія згадала той вечір: Сергій стояв біля шафи, тека була відкрита, а він роздратовано сказав, що шукає старий договір на інтернет. Тоді це здалося дрібницею. Тепер дрібниця стала зубцем у замку, який клацнув надто гучно.

За тиждень вони зустрілися з людиною, якій Сергій обіцяв квартиру. Віктор Гончар виявився не таємничим лиходієм, а втомленим власником невеликого складу, з червоними очима і текою документів під пахвою. Він говорив різко, але без погроз. — Сергій приніс копії, сказав, дружина згодна, підпише остаточно після сімейного свята. Я дав завдаток на його розрахунковий рахунок. Мені теж борги закривати треба.

Олена показувала йому запис із передпокою, листування, спірні підписи. Віктор довго мовчав, потім вилаявся собі під ніс і прибрав документи. — Отже, він обдурив не тільки вас.

Сергій визнав не відразу. Спершу кричав, що все підлаштовано. Потім, коли Віктор зажадав повернути завдаток офіційно, коли Олена заговорила про перевірку підпису й окрему заяву, він сів на лавку біля офісу й закрив обличчя руками. — Я думав, устигну, — сказав він. — Думав, вона підпише, і все стане правильно. Я не хотів бути ніким. У цій фразі було не зло, а порожнеча, від якої Марії стало холодно…