Жінка приховувала стосунки з другом свого сина, аж поки один сімейний вечір не поставив її в незручне становище

— Мамо? — Діма вимовив це слово так, ніби пробував його на смак і воно виявилося зіпсованим.

Марія підвелася. Ноги її не слухалися, коліна були ватяні. Вона хотіла сказати «потім», «я поясню», «це не так», але кожне слово наперед здавалося брехнею. За її спиною закипав чайник, забутий на плиті. Сергій різко вимкнув газ, і цей побутовий рух чомусь ударив сильніше за крик: він був удома, він знав, де що стоїть, він ще хвилину тому був її чоловіком, а тепер дивився так, ніби вона забруднила його своїми руками.

— Дімо, — видихнула вона. — Я винна. Я все поясню. Тільки не тут.

— Що саме поясниш? — Артем усміхнувся, але в усмішці сіпнувся кутик губ. — Як ти плакала в мене на плечі? Як казала, що вдома тебе ніхто не бачить? Чи як потім вирішила, що я просто помилка, яку можна видалити?

Ольга, молодша сестра Марії, яка сиділа біля вікна, нарешті відсунула стілець. Вона завжди говорила різко, але зараз підвелася мовчки, підійшла до Марії й поклала долоню їй на спину. Долоня була тепла, важка, як якір. — Усі вийдіть із кухні, — сказала Ольга. — Зараз ніхто нічого не підписує і не вирішує.

Сергій ніби тільки цього й чекав. Він вийшов у коридор і повернувся із синьою текою. Марія відчула, як у неї похололи пальці. Тека була трохи пом’ята, гумка перекручена. Отже, він уже діставав її. Отже, нишпорив у шафі, перебираючи мамині папери, поки вона різала хліб і мила келихи до вечері.

— Підпишеш, що не претендуєш на квартиру після продажу, — сказав Сергій. — Квартира залишиться Дімі. Хоч щось зробиш для сім’ї після всього цього.

Ольга вихопила в нього ручку так швидко, що ковпачок відлетів під холодильник. Разом із ручкою вона згребла верхні аркуші й притисла їх до грудей. — Ти зараз користуєшся її шоком, — сказала вона тихо. — І це гірше, ніж твоя злість.

Діма встав, зачепивши стегном стіл. Склянка з компотом хитнулася, червона рідина розлилася по клейонці й потекла до краю. Він не глянув ні на матір, ні на друга. Просто пройшов у коридор, накинув куртку поверх домашньої футболки й грюкнув дверима так, що в передпокої блимнула маленька камера, яку він місяць тому встановив після зникнення ключів. А за хвилину телефон Марії завібрував. На екрані горіло повідомлення від Артема: «Тепер ти бачиш, що в тебе немає вибору». Марія вже знала, що це лише початок…