Жінки засуджували нову дружину сина, аж поки наступного дня не побачили її зовсім з іншого боку
— Тітко Уляно, заходьте. Мама пирогів напекла. Заодно з Софією познайомитеся.
Катерина Савівна тихо зітхнула. Раз людина вже переступила поріг, виставляти її незручно. Уляна пройшла до кімнати й на мить зупинилася так різко, ніби перед нею відчинилися не двері, а несподівана правда.
Біля дивана стояла молода жінка — невисока, крихка, з тонкими руками й невеличким обличчям, яке важко було назвати вродливим у тому звичному, ярмарковому сенсі, що його люблять обговорювати сусідки. Вона привіталася тихо, без догідливості й без образи, ніби давно навчилася витримувати перший чужий погляд. На щоці в неї лежав нерівний рубець, помітний одразу. Поруч із широкоплечим, високим Остапом Софія здавалася майже ламкою, і саме ця різниця, здавалося, давала чужим язикам поживу.
Уляна нічого не сказала, але її мовчання було гострим. Вона ковзнула очима по Софії, потім по Катерині Савівні, і в цьому погляді стояло невимовлене запитання: це і є твоя добра невістка? Господиня зробила вигляд, що нічого не помітила. Вона поставила ще одну чашку, підсунула блюдце й усміхнулася дітям так тепло, ніби в кімнаті не було жодної чужої оцінки.
Молоді приживалися швидко, хоч роботи вистачало від ранку до темряви. Спершу розбирали валізи, переставляли полиці, лагодили старі дверцята біля печі, шукали місце кожній дрібниці, без якої дім не стає домом. Остап найнявся механіком на ферму, а Софія пішла фельдшеркою до місцевого медпункту, де зайві руки були потрібні завжди. Інші молоді родини їхали геть за більшими заробітками, а ці двоє, навпаки, обрали тихе селище. Дім у них був свій, подвір’я занедбане, зате просторе. Вечорами Остап латав дах, порався з прибудовою, а Катерина Савівна з Софією клопоталися на городі, перебирали розсаду, сперечалися через дрібниці й сміялися з курей, які вперто лізли не туди, куди їх гнали.
Тільки Уляна не могла заспокоїтися. Якось у крамниці, ставши поруч у черзі, вона нахилилася до Катерини Савівни й заговорила пошепки, але так, щоб було чути не лише одній людині:
