Жінки засуджували нову дружину сина, аж поки наступного дня не побачили її зовсім з іншого боку

— Я пам’ятаю жар, — сказала вона, торкнувшись пальцями ланцюжка на шиї. — І пам’ятаю, що не могла знайти виходу. Потім у диму з’явився солдат. Спершу я злякалася форми — тоді всі боялися всього. Але він подивився на мене так, ніби я не чужа дитина, а його рідна молодша сестра.

Софія стиснула кулон, який ніколи не знімала.

— Він виніс мене до матері. Сам надихався диму й уже не підвівся. Перед тим як знепритомніти, встиг вкласти мені в долоню цю річ. Відтоді вона завжди була зі мною.

Павло Омельянович раптом закашлявся, схопився рукою за груди. Софія підвелася, та старий коротким жестом попросив не підходити.

— А далі? — спитав він хрипко.

— Потім селище зайняли озброєні люди, — продовжила вона. — Солдата ми сховали, а вночі поховали на цвинтарі. Документів при ньому не знайшли. Його товариші, мабуть, так і не дізналися, де він лишився.

Дівчинка, яка вже прокинулася, тихенько підійшла й торкнулася Софіїної руки.

— Це тоді у вас на щоці? — обережно спитала вона.

Софія кивнула.

— Ви все одно гарна, — серйозно сказала мала, і дорослі не знайшли, що відповісти.

Мати дівчинки ледь чутно спитала: