Знахарка знайшла дівчину раніше за інших і прийняла рішення, яке змінило подальший хід подій

Пальці Оксани були подряпані до крові. Вона пів дня перебирала кропиву без рукавичок, бо Галина сказала: має звикнути до болю, а не боятися його.

Минув тиждень від того вечора, коли вони мовчки зрозуміли одна одну. Оксана зміцніла, їла, працювала, навіть спала вночі, хоч сни були важкі. Але очі її лишалися порожніми, ніби хтось вийняв ізсередини все живе й залишив тільки оболонку.

Галина дивилася на неї й бачила механічну ляльку: рухається, дихає, виконує накази, але душі немає.

— Ходімо, — сказала стара вранці, накинувши на плечі потерту хустку. — Покажу тобі дещо.

Вони вийшли в ліс. Ранок був прохолодний, пахло сирою землею й прілим листям. Галина йшла впевнено, не дивлячись під ноги, ніби знала кожен корінь, кожну купину.

Оксана йшла за нею босоніж — взуття Галина веліла лишити в хаті.

— Дивися. — Стара зупинилася біля куща з синіми квітами, схожими на дзвіночки. — Аконіт. Борець. Гарний, правда?

Оксана кивнула.

— Отруйний, — вела далі Галина, зриваючи одну квітку. — Усі частини рослини. Особливо корінь. З’їси — серце зупиниться за годину. Повільно. Болісно.

Вона простягнула квітку Оксані. Та взяла обережно, розглядаючи пелюстки.

— А це що? — спитала Оксана, кивнувши на інший кущ із дрібними білими квітами й чорними ягодами.

— Беладона. Красуня. — Галина всміхнулася. — Жінки колись сік в очі капали, щоб зіниці розширилися. Гарнішими здавалися. Тільки от три ягідки з’їси — помреш у судомах.

Оксана підвела голову, подивилася на стару. У її погляді з’явилося щось — іскра зацікавлення, перша за всі ці дні.

— А яка рослина вбиває найшвидше? — спитала вона, стискаючи квітку аконіту в долоні. — І непомітніше?

Галина не здивувалася. Вона чекала цього запитання.

— Цикута, — відповіла стара, нахиляючись до заростей біля струмка. — Віх отруйний. Схожий на петрушку, якщо не знати. Корінь з’їси — за п’ятнадцять хвилин конвульсії, потім смерть. Але… — Вона випросталася, дивлячись Оксані просто в очі. — Щоб убити людину й не попастися, ти маєш знати, як вона влаштована. Ти маєш стати вищою за нього.

— Вищою? — перепитала Оксана, витираючи сік аконіту з долоні об поділ сорочки.

— Розумнішою. Холоднокровнішою. Якщо діятимеш зі злості, попадешся. Злість робить тебе дурною. — Галина пішла далі, не обертаючись. — Хочеш учитися — вчися як слід…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇