Зустріч випускників змінилася після того, як до скромного гостя звернулися люди в суворих костюмах
Віктор миттєво відступив і натягнув усмішку.
— Усе добре. Старі знайомі розмовляють.
— Я чула, — сказала сусідка. — Тому й питаю.
Марія повернулася до неї. Голос здригнувся, але вона вимовила:
— Ганно Сергіївно, викличте, будь ласка, дільничного. Цей чоловік мені погрожує.
Усмішка Віктора зникла.
— Ти з глузду з’їхала?
— Іди, — сказала Марія. — Зараз.
Він подивився на сусідку, на телефон у її руці, потім на Марію.
— Ти пошкодуєш.
— Оце теж запишіть, — сухо сказала Ганна Сергіївна й підняла телефон вище. — Я вже знімаю.
Віктор вилаявся крізь зуби й пішов униз. Марія стояла, аж поки не грюкнули двері під’їзду. Потім у неї підкосилися ноги. Сусідка підхопила її під лікоть.
— Заходь до мене. Чаю наллю.
— Мені додому…
— Додому потім. У тебе губи сині.
На кухні в Ганни Сергіївни було тепло, пахло м’ятою й свіжим хлібом. Марія сиділа на табуретці, обхопивши чашку, і ніяк не могла перестати тремтіти.
— Я ж знала, що він може прийти, — прошепотіла вона. — Думала, готова.
— До таких не готуються, — сказала сусідка. — Таких треба виводити на світло.
Запис із погрозою став іще одним маленьким камінцем у спільній стіні доказів. Дільничний прийняв заяву без особливого ентузіазму, але прийняв. Юрист фонду попросив зберегти оригінал відео. Олександр зателефонував Марії ввечері.
— Ти в порядку?
— Не дуже.
— Розумію.
— А ти?
Він тихо всміхнувся.
— Теж не дуже.
Вони помовчали. Це мовчання чомусь не було незручним.
— Ліза питала, чи ти не злякалася остаточно, — сказав Олександр.
— А ти що відповів?
— Що злякалася. Але не остаточно.
Марія вперше за ці дні всміхнулася.
— Передай їй, що вона має рацію.
Перевірки тривали повільно. Віктор намагався тиснути через знайомих, розсилав однокласникам повідомлення, де називав Олександра мстивим невдахою, а Марію — «нестабільною жінкою з фантазіями». Але щось змінилося. Люди вже не квапилися сміятися. Сергій Ткачук написав, що готовий підтвердити поведінку Віктора на зустрічі. Наталія дала письмове пояснення про публічні звинувачення. Ірина згадала, що ще в школі Віктор часто хвалився, ніби «може відкрити будь-яку шафку скріпкою». Дрібниця, але тепер і вона лягла в загальну картину.
Найважливіший поворот стався за місяць.
Марії зателефонувала Марина Романюк — та сама колишня староста, з чиєї шафки тоді зник конверт. На зустріч вона не прийшла, жила тихо, працювала бухгалтеркою в невеликій фірмі, у чаті майже не з’являлася.
— Машо, — сказала вона напружено, — мені Наталя переслала твій номер. Це правда, що сплив той випадок із грошима?
— Правда.
— Я думала, я одна пам’ятаю.
Марія сіла на край ліжка.
— Що пам’ятаєш?
