Вона віддала житло доньці, а турботу про себе вирішила перекласти на сина й невістку

Оксана Миронівна зблідла так різко, що рожевий берет видався чужим. Боротьба за спальню, матрац і роль головної жінки в домі втратила сенс. Вона хотіла влади, жалю, звичного сімейного страху. А отримала перспективу стати галасливою героїнею чужого інтернет-видовища.

— Нелюди! — вигукнула вона.

Вона зірвала мікрофон із коміра й кинула його в порожню каструлю. Той дзенькнув об метал. Оксана Миронівна заметалася кухнею, не відразу збагнувши, куди тікати: лампа сліпила, син усміхався, невістка стояла з телефоном, і навіть Рудик визирнув із вітальні з лінивим інтересом.

— Нічого святого у вас немає! — вела вона далі. — Рідну матір на ролики пустити вирішили! Домашні продюсери!

Вона кинулася в передпокій так швидко, ніби сумки були не важкими, а рятувальними кругами. Підлетіла до багажу, схопила ручку візка, смикнула валізу за обірваний ремінь. Колеса заскреготіли по підлозі. Шарф сповз із плеча, берет з’їхав набік, але їй уже було не до величі.

— Додому! — кричала вона, плутаючись у власних речах. — Ноги моєї тут не буде! Я до вас зніматися не наймалася!

Олеся підійшла до дверей і дуже ввічливо розчинила їх ширше, звільняючи шлях до відступу.

— А як же майбутня студія в передмісті? — солодко спитала вона. — Ми ж іще не записали ваш монолог про суглоби. І розкладачка на балконі без головної героїні нудьгуватиме.

— Марина мене прийме! — огризнулася Оксана Миронівна, витягуючи сумку на сходовий майданчик. — Марина добра. Вона рідну матір у ваші мережі не продасть.

Валізи гуркотіли по бетону так, ніби за дверима котився маленький обвал. Двері тамбура розчинилися від удару, і саме тоді на поверсі зупинився ліфт. Оксана Миронівна закинула речі всередину, втиснулася слідом і метнула в сина з невісткою погляд, яким можна було підпалити фіранки.

Вона натиснула кнопку. Ліфт зачинився. Гуркіт разом із ним пішов униз.

У передпокої стало тихо. Настільки тихо, що було чути, як Рудик умостився на місці, де щойно стояла сумка, і взявся вилизувати лапу з виглядом господаря, який пережив неприємних гостей.

Олеся зачинила двері, повернула замок на два оберти й притулилася чолом до прохолодної поверхні. Видих вийшов довгим, майже смішком. За спиною Назар вимкнув кільцеву лампу, і жорстке біле світло змінилося теплим м’яким сяйвом коридорного бра…