Вона віддала житло доньці, а турботу про себе вирішила перекласти на сина й невістку

— Ну от, — сказав Назар, витягаючи телефон із кріплення. — Без валер’янки, без швидкої допомоги, без ночівлі на дивані. Чиста прикладна психологія.

— Ти чудовисько, — розсміялася Олеся, підходячи до нього. Сміх вирвався щирий, визвольний. Вона поцілувала чоловіка в щоку, колючу після робочого дня. — Я майже повірила в рекламні контракти з чаєм. А що за папери ти їй сунув?

Назар розкрив папку й показав аркуші.

— Інструкція до пилососа, гарантійний талон на мікрохвильовку й схема складання стійки. Дуже солідний пакет документів.

Олеся знову засміялася, але сміх швидко стих. Вона подивилася на двері, за якими кілька хвилин тому зникла свекруха, і насупилася.

— Назаре, але якщо вона справді віддала квартиру Марині, їй же тепер нікуди йти. Марина з її валізами точно не стрибатиме від радості.

Назар поставив штатив до стіни й спокійно почав розшнуровувати кросівки.

— Нікому вона нічого не віддала.

Олеся завмерла.

— Як це?

— Не встигла. Я вчора говорив із Мариною. Мама вирішила взяти нас на переляк. Хотіла подати справу так, ніби все вже сталося, щоб ми не наважилися її виставити. Запис до юриста в них тільки завтра вранці. Документи ще не підписані.

Олеся відкрила рота, але слова з’явилися не відразу.

— Тобто вона спеціально збрехала? Розраховувала, що ми подумаємо: раз назад дороги немає, доведеться прийняти?

— Саме так. Спершу закріпитися тут, переночувати, зайняти спальню, потім тихо з’їздити й оформити все остаточно. А далі — спробуй вижени літню матір, у якої вже немає житла. Дуже зручна схема.

Назар пройшов на кухню, налив склянку холодної води й випив майже одним ковтком. Олеся дивилася на нього зі здивованим захопленням. Він не лише загасив пожежу на порозі, а й заздалегідь зрозумів, куди ця пожежа мала перекинутися.

— Зараз мама повернеться до себе зла, налякана й дуже підозріла, — провадив Назар. — Марина почне тиснути: мовляв, завтра йдемо підписувати. А мама після нашого маленького реаліті раптом зрозуміє, що без своєї квартири вона може стати для будь-кого зручною здобиччю. Навіть для улюбленої доньки. Завтра ніякої угоди не буде, ось побачиш.

Олеся повільно провела рукою по волоссю. Усередині ще тремтіло після сварки, але на місце злості приходило полегшення.

— Ти все це вигадав за ті п’ять хвилин?

— За три. Решту часу шукав мікрофон.

Вона похитала головою. Ця людина щойно захистила їхній дім, не розбивши жодної тарілки й не зірвавши голосу. Ба більше — він змусив чужу нахабність розвернутися назад і вдарити у власне джерело…