— Ти розумієш, що він не доживе до ранку, якщо ми тягнутимемо? — тихо, майже беззвучно сказала Марія, стоячи біля краю вольєра. За сіткою, на мокрій соломі, лежало слоненя. Воно скидалося не на живу...
Лев лежав на іржавому настилі старого причепа й уже не гарчав. Марія побачила це першою, бо підійшла ближче за всіх, хоча Андрій намагався втримати її за лікоть. У повітрі стояв важкий запах гнилі, мокрої...
— Ось вона, знайомтеся. І одразу кажу: від сьогодні лад у домі наводитиме Ірина. А хто проти — може збирати речі. Слова молодшого брата вдарили по передпокою, як ляскіт дверей на протязі. Я стояла...
— Ви самі це підписали, Миколо Сергійовичу? Голос у лісничого був тихий, майже ввічливий, але від цього в Миколи Мороза всередині все стислося ще сильніше. Він стояв посеред тісного кабінету з облупленою батареєю під...
Павло не встиг добігти до прохідної. Злива вдарила одразу, ніби хтось у темряві перекинув із даху цілу бочку води. За секунду куртка прилипла до спини, холодний струмінь побіг за комір, ліхтар у руці зашипів...
— Ти взагалі розумієш, що підписуєш? — спитала Ірина тихо, але так, що в Олександра всередині все стиснулося. — Чи ти вирішив остаточно добити нас? Ручка в його пальцях завмерла над клітчастим аркушем заяви....
Пізнє березневе небо низько нависло над цвинтарем на околиці міста, ніби хтось натягнув над пагорбом важку сіру тканину. Вологий вітер ворушив стрічки на вінках, тривожив білі квіти біля маленької труни й гнав доріжками запах...
— Обирай, Марино. Або я, або ця тварюка. Слова вдарили так різко, що в неї на мить зник слух. На кухні шипів чайник, за вікном мокрий сніг липнув до шибки, у коридорі тихо дзенькнув...
