Бригада приїхала віджати ВЛАСНІСТЬ у Старої

Гончар із Сашком потупцялися, пошепотілися, а потім Гончар грубо розштовхав її за плече й сказав, щоб збиралася. По неї приїдуть удень, по-людському, машиною, відвезуть до райцентру дивитися будиночок. І обидва пішли до човна, і човен відчалив до того берега. Вона лишилася сама у своїй сторожці й не повірила ані на гріш.

Удень приїхав Віктор Семенович, сам, у краватці, з текою, привітний, як уперше. Він не став переправлятися на її берег, викликав її до себе на той бік поромом, ніби пасажир. Вона перегнала пором, зійшла до нього на містки, і він розклав на капоті своєї машини папери.

— Валентино Петрівно, ви все правильно вирішили, — сказав він тепло. — Ось погляньте. Дарча на будиночок у райцентрі. Пенсію вам оформимо за вищим розрядом. Від вас заява, що переправу здаєте за старістю добровільно. Ось тут підпис. І ось тут.

Він говорив довго, лагідно, і все в його словах було гладеньке, мов річкова галька. Вона слухала, кивала, зітхала по-старечому й вивела внизу аркуша своє ім’я тремтячою рукою. Руку вона навмисне зробила тремтячою, хоча рука в неї була тверда. Віктор Семенович зібрав папери, сховав до теки й подивився на неї майже з ніжністю.

— От і розумниця, — сказав він. — Живіть тепер спокійно. Збирайтеся не поспішаючи. По вас за день-другий заїдуть.

Він поїхав, і поїхали всі. Машина вночі більше не приїжджала. Човен повернувся до її містків порожній, покинутий. Сашка з Гончаром наче вітром здуло. Річка спорожніла. Туман уранці стояв чистий, нічий. Селище зітхнуло вільніше.

Через день із Березівки повернулася Оксана. Приїхала раніше строку, не витерпіла й розповідала біля колодязя, що приїжджі, мовляв, згорнулися й подалися в інший район, що переправу баба Валя по-доброму здала, що взяла будиночок і ось як усе мирно обійшлося. А боялися ж.

Оксана дивилася на бабу Валю з полегшенням і легким соромом за свій давній переляк. Пхала їй то яєць, то сметани, а баба Валя брала, дякувала й мовчала. Вона знала ціну цій тиші. Так тихо буває на річці перед тим, як рушить крига, коли здається, що зима стала навіки, а під ногами вже ходить вода.

Вона не збирала речей, вона готувалася, ще раз перевірила ворот, багор, ополонку, спала одягнена. І на четвертий день цієї оманливої тиші припустилася єдиної своєї помилки за всю справу. Вона сподівалася, що вберегла хлопця.

Вона наказала Оксані берегти Тьомку й тримати вдома, а сама, зайнята річкою й трьома, не подумала про найпростіше, про що завжди думає старий і забуває молодий. Про те, що хлопець прив’язався до неї всім своїм чотирнадцятирічним серцем і що цієї прив’язаності вона не порахувала.

Тьомка, повернувшись із Березівки, почув біля колодязя, що баба Валя здає переправу й їде до райцентру. І не повірив, і образився, і злякався, що вона поїде, не попрощавшись. І в сутінках потай від бабці побіг до переправи не рятувати — куди йому, — а просто побачитися, спитати, чи правда, посидіти востаннє в теплій сторожці.

Він не добіг. Його перехопили на дорозі біля повороту, де в улоговині знову стояла машина з погашеними фарами. Вона стояла там увесь цей день, а баба Валя, яка повірила була у свою правоту, її проґавила, бо дивилася на річку, а взяли її зі спини, із суходолу, через найдорожче.

Вона дізналася про це вночі. Хлюпнуло весло, знайомо, тихо. Скрипнула третя дошка на містках. У двері сторожки постукали, і стукіт був не такий, як у Гончара, — плазом, а ввічливий, кісточками пальців, тричі з відтяжкою, як стукав колись до неї сам Сашко, вдаючи свого. Вона відчинила.

На порозі стояв Віктор Семенович. За його плечем мовчав широкоплечий важкий чоловік, якого вона досі бачила лише здаля, той, що недобре дивився в сільмазі. А збоку, викрутивши хлопцеві руку за спину, тримав Тьомку смиканий Гончар.

Тьомка був блідий, із закушеною губою й дивився на бабу Валю такими очима, яких вона вже ніколи не забуде, винуватими, що попався, і такими, що вірили: вона зараз усе владнає.

— Валентино Петрівно, — сказав Віктор Семенович так само тепло, — а ми до вас. Вийшло невелике непорозуміння. Хлопчина тут уночі бігає, де не треба, бачить те, чого не слід. Ви вже допоможіть нам його напоумити…