Чорний пояс заради забави викликав на бій старого ветерана

Ці слова прозвучали настільки просто, що багато хто з присутніх запам’ятав їх надовго. Молодий спортсмен кивнув.

— Можна поставити запитання?

— Звісно.

— Чому ви не відповіли грубістю? Чому не поставили мене на місце одразу?

Ветеран усміхнувся трохи ширше.

— Бо повагу не можна нав’язати силою. Її можна лише заслужити. Якби я відповів образою на образу, між нами не було б жодної різниці.

У залі знову запала тиша. Кожен розумів сенс цих слів.

Навіть найдосвідченіші тренери дивилися на ветерана з глибокою повагою. Він виграв не лише поєдинок. Він виграв значно важливішу битву — битву за людську гідність.

Молодий спортсмен знову вклонився. Цього разу значно глибше. Не тому, що так вимагали правила.

А тому, що справді хотів висловити вдячність. За кілька секунд до нього підійшли друзі. Один за одним вони теж попросили вибачення у ветерана.

Той кожному спокійно потис руку. Без образи. Без пихи.

Без бажання нагадати про те, що сталося. Коли чоловік узяв свою акуратно складену куртку й попрямував до виходу, усі присутні підвелися зі своїх місць. Оплески ставали дедалі гучнішими…