До моргу доправили загиблого солдата, але під час огляду патологоанатом виявив несподівану деталь

— Схоже на звичайний обмін відомостей на гроші, — сказав полковник.

— Беремо їх?

— Поки що ні. Потрібен запис розмови й передача на гарячому.

За три дні Мельник призначив нову зустріч. За сусідніми столиками ресторану заздалегідь розмістилися оперативники, а кількох офіціантів замінили співробітники служби. Прихована апаратура фіксувала кожне слово.

— Антоне Георгійовичу, після останнього обстрілу три склади перенесли, — неголосно сказав генерал. — На флешці нові координати.

Рудак забрав носій і поклав перед ним конверт.

— Наші партнери залишаться задоволені. Тут ваша оплата. Крім того, їм потрібні відомості про наступ, який готується на північній ділянці. Коли він почнеться?

— Приблизно за два тижні. Точну дату дізнаюся за кілька днів.

— За неї отримаєте окрему велику винагороду.

До столика одночасно підійшли троє оперативників.

— Генерале Мельнику, ви затримані за підозрою в державній зраді.

Обличчя військового миттю зблідло. Рудак спробував підвестися, але йому заламали руки.

— Це помилка! — закричав Мельник. — Я нічого не вчинив!

— Пояснення дасте слідчому.

На допиті генерал сидів поруч з адвокатом, не підводячи голови. Навпроти розташувалися Бондаренко й майор Роман Коваль, якому доручили розслідування.

— У нас є аудіо, відео, флешка і гроші, — сказав Коваль. — Заперечувати зустрічі безглуздо. Ви передавали координати складів, плани операцій і відомості про переміщення військ. За таке передбачено найсуворіше покарання.

Мельник довго мовчав, потім із зусиллям промовив:

— Я не збирався зраджувати країну. Спочатку все виглядало інакше.

— Розкажіть із самого початку, — запропонував Бондаренко.

— Після розлучення я загруз у боргах. Один кредит закривав іншим, колектори погрожували, колишня дружина вимагала аліменти. Тоді з’явився Рудак і запропонував легкий заробіток: відомості про постачання техніки нібито були потрібні для розрахунків його бізнесу.

— І ви повірили?

— Я хотів повірити. Спершу передавав дрібниці й переконував себе, що шкоди не буде. Потім запити зростали. Вони записували наші зустрічі й пригрозили віддати матеріали слідству, якщо я відмовлюся. Так я опинився в них на гачку.

Полковник відчував до нього водночас презирство й мимовільний жаль. Жадібність і слабкість зруйнували кар’єру людини, яка розуміла ціну відомостей, що їх передавала.

Мельник говорив, збиваючись і надовго замовкаючи між фразами. Було видно, як він намагається провести межу між першими «нешкідливими» довідками й справжньою зрадою, хоча такої межі давно не існувало. Кожен новий крок ставав наслідком попереднього, а виправдання відчаєм лише підкреслювало, скільки разів у нього була можливість зупинитися.

— Як багато ви встигли розкрити?

— Координати, плани, маршрути частин… Надто багато. — Голос генерала зірвався, на очах виступили сльози. — Що ж я наробив?

Адвокат повідомив, що його підзахисний готовий назвати всі відомі зв’язки й повністю співпрацювати. Слідчий кивнув, але відразу попередив: відверті свідчення не скасовують відповідальності…