Хлопчик підійшов до могили й сказав: мамо, вставай, ти вже досить відпочила

У шість років Максим пішов до дорогої приватної школи. Плата була високою, але Оксана робила все можливе, щоб син здобув добру освіту. На той час торгівля стала успішною справою. У місті в неї було вже кілька точок, а наречений Ірини працював керівником. Успіх не звільнив Оксану від турбот, зате давав змогу дати дитині те, заради чого вона стільки трудилася.

Однак успіх Оксани нічого не змінював. Для багатьох шкільних батьків вона залишалася торговкою, синові якої, на їхню думку, не місце поруч із їхніми дітьми. Вони не хотіли приймати Максима до свого кола. За його спиною стояла багаторічна материнська праця, але для цих людей значення мало лише те, чим заробляла його мати.

Учителька поставилася до них інакше. Дізнавшись, що Оксана сама виховує дитину й працює без відпочинку заради його освіти, вона вирішила допомогти. Максим подавав надії, і жінка посприяла тому, щоб йому надали знижку на навчання як перспективному учневі. Для Оксани ця допомога мала цілком відчутний сенс: тепер більше грошей можна було відкладати на майбутнє сина.

За пів року Оксана захворіла. Ще недавно вона займалася торгівлею, дбала про Максима, тримала на собі все їхнє життя. Тепер не могла навіть підвестися з ліжка. Головний біль мучив її так сильно, що хлопчик плакав, дивлячись на матір. Йому було страшно бачити її безпорадною, страшно від того, що її страждання тривали, а він нічим не міг допомогти.

Лікарі не розуміли причини хвороби. Відповіді, яка пояснила б те, що відбувається, не знаходилося. За Оксаною й дитиною довелося доглядати Ірині. Вона займалася справами й водила Максима до школи, поєднуючи турботу про них обох із роботою.

Іринин наречений запропонував Оксані підписати довіреність на управління рахунками й бізнесом.

— Мені потрібне право розпоряджатися всім цим, — пояснював він. — Тоді працювати буде простіше. І тебе не доведеться щоразу турбувати, щоб вирішити чергове питання.

У його словах усе було звернене до її теперішньої безпорадності: він ніби пропонував зняти з неї те, чого вона вже не могла нести сама. Оксана погодилася. Довіреність була підписана, і розпоряджатися її рахунками та справою тепер міг чоловік, якому вона раніше передавала заощадження для сина.

За цими грошима стояли роки праці: робота в кіоску, турбота про торгові точки, постійні спроби відкласти для Максима якомога більше. Керівникові вона довіряла те, що створювала заради дитини. Самій займатися цим під час хвороби в неї вже не було сил…