Колишня подруга не привіталася в автобусі, але перед виходом вклала їй у руку клаптик паперу

Лариса пройшла до столу, відсунула стілець і сіла, бо ноги її більше не тримали. «Продаєш квартиру», — сказала вона. «Ніхто нічого не продає».

Сергій сів навпроти й потягнувся взяти її за руки, але вона руки прибрала. «Лар, Лар, послухай мене. Я хотів сюрприз. Я справді хотів сюрприз, а вийшло оце». — «Який сюрприз, Сергію?» — «Богдан Васильович, пам’ятаєш, я про піддони розповідав?» Він говорив швидко, і в голосі в нього була та переконлива квапливість, з якою говорять правду. «Він бере мене в частку, тридцять відсотків. Лар, там оборот такий, що за два роки вдвічі відіб’ємо. Я хотів узяти під квартиру, а за рік викупити назад, тільки кращу й у новому будинку. Я все порахував, у мене й папери є». — «Ти хотів продати мою квартиру». — «Нашу, Лар, — сказав він м’яко. — Ми в ній двадцять сім років живемо».

Лариса мовчала. Вона дивилася на церату, на пропалене місце біля самого краю, яке з’явилося в рік, коли Катя пішла в перший клас, і намагалася не думати взагалі ні про що. Сергій говорив і говорив, і в його словах усе сходилося, і строки, і відсотки, і те, що він не хотів її хвилювати, бо в неї тиск, і те, що він однаково нічого не зробив би без неї.

А потім він заплакав. Він рідко плакав, Лариса бачила це тричі за все життя, і щоразу це було не напоказ. Він казав, що йому п’ятдесят п’ять, що він усе життя на чужих складах, і що це останній шанс зробити своє, і що, якщо вона скаже «ні», він скаже «ні» Богданові й більше не заговорить про це.

Він витирав обличчя кулаком, некрасиво, по-чоловічому, і Ларисі Андріївні стало його шкода так, що вона мало не погодилася вголос. «Лар, — сказав він наприкінці, — ну ти ж мене знаєш». Вона кивнула.

Вона сказала, що подумає, і попросила зателефонувати цій Олені й сказати, щоб поки не приїжджала. Сергій зателефонував одразу ж при ній і сказав саме це, слово в слово. Просиділи вони так до вечора, а о сьомій він пішов смажити картоплю, бо о сьомій вечора в їхньому домі завжди була картопля.

Лариса сиділа за столом і слухала, як шипить олія, і їй було майже спокійно. Уночі вона встала. Сергій спав на боці, підклавши долоню під щоку, як спав завжди, і в квартирі було темно й тихо, тільки гудів холодильник.

Лариса пройшла на кухню, увімкнула лампочку над плитою й дістала з-під церати аркуш у клітинку. Потім узяла телефон, відкрила сайт, де перевіряють нерухомість, і почала по одній вбивати цифри. Рядок прийняв їх одразу…