На новосіллі у свекрухи жінка несподівано впізнала квартиру своєї бабусі, яка безслідно зникла

Але цікавість узяла гору. З’їздити, подивитися, де тепер мешкає ця невгамовна жінка, і поставити галочку в графі «родинний обов’язок» звучало як цілком розумний план. Тим паче Марині було до біса цікаво, який вигляд має розкішний варіант у розумінні свекрухи.

Увечері вони сіли в машину. Артем упевнено крутив кермо, насвистуючи все той самий нав’язливий мотивчик. Марина дивилася у вікно, відстежуючи маршрут.

Міські вулиці змінювалися одна за одною. Центр лишився позаду. Машина впевнено звернула на широкий проспект, обсаджений старими липами.

Марина насупилася. Цей район вона знала як свої п’ять пальців. Праворуч мигнула знайома булочна з вицвілою вивіскою.

Ліворуч — старий кінотеатр.

— Ми куди їдемо? — спитала вона, поправляючи ремінь безпеки.

— Як це куди? До мами, на новосілля, — радісно відрапортував Артем, звертаючи у двори.

Двори теж були до болю знайомі. П’ятиповерхові будинки з жовтої цегли стояли щільними рядами.

Біля під’їздів на пофарбованих зеленою фарбою лавках сидів місцевий патруль із пенсіонерок. Собачники вигулювали мопсів по витоптаних газонах. Це був двір її бабусі, Лідії Степанівни.

Мабуть, збіг, — подумала Марина, стискаючи в кишені телефон. Зняла якусь убиту однокімнатну в сусідньому будинку. Район недорогий, інфраструктура стара, цілком у стилі Лариси Вікторівни.

Але Артем упевнено проїхав повз сусідні будинки й припаркував машину просто біля третього під’їзду будинку номер вісім. Будинку бабусі. Марина відчула легкий холодок на спині.

Вона вийшла з машини, насторожено озираючись. На лавці біля під’їзду не було звичного діда Павловича, грози всіх місцевих хуліганів і давнього приятеля Лідії Степанівни, з яким вони захоплено обговорювали політику й комунальні квитанції. Артем бадьоро підхопив торт із масляними трояндами, підійшов до металевих дверей під’їзду і замість того, щоб набрати номер квартири на домофоні, дістав із кишені магнітний ключ.

Пискнув замок. Двері відчинилися.

— Заходь, кохана, — проспівав чоловік, пропускаючи її вперед.

У голові Марини почав складатися пазл. Вона точно пам’ятала, що її запасна в’язка ключів від бабусиної квартири лежала в тумбочці в передпокої. І цієї в’язки вона не бачила від дня невдалого переїзду свекрухи…