На новосіллі у свекрухи жінка несподівано впізнала квартиру своєї бабусі, яка безслідно зникла

Вони піднялися на третій поверх. Артем, не знижуючи градуса гордості, вставив довгий ключ у верхній замок 64-ї квартири, що належала Лідії Степанівні. Засув легко піддався.

Марина ступила через поріг, і в ніс їй ударив густий, важкий запах смаженої докторської ковбаси, що перебивав звичний аромат сушеної м’яти й бабусиного мила. У передпокої не було бабусиних затишних капців. Зате стояли знайомі розтоптані туфлі свекрухи.

На вішаку теліпалася чужа кофта. Марина мовчки пройшла коридором. Погляд миттєво фіксував деталі катастрофи.

Двері спальні були відчинені. Бабусине ліжко, завжди акуратно застелене пледом, стояло порожнє. Постільну білизну зірвано й кинуто грудкою в куток.

Стулки старовинної дубової шафи були розчинені навстіж, і на полицях, де Лідія Степанівна зберігала свої випрасувані сукні, безсоромно громадилися речі Лариси Вікторівни. Із кухні долинало бадьоре шкварчання пательні й звуки радіо. Марина зробила два кроки й завмерла в дверному прорізі.

Лариса Вікторівна, вдягнена в квітчастий халат, як ні в чому не бувало, стояла біля плити. Вона діловито різала кружальця дешевої ковбаси просто на бабусиній різьбленій дерев’яній дошці, скидаючи їх на чавунну пательню. На столі вже стояли чайник і дві горнятка.

— О, приїхали! — свекруха обернулася, сяючи золотим зубом. — Проходьте, діти. Квартирка, звісно, старувата, ремонт би тут зробити, шпалери переклеїти. Але для початку зійде. Артемчику, торт на стіл став.

— На яке новосілля до твоєї матері ти мене привів? Це ж квартира моєї бабусі! Ба, ти де? — у паніці закричала Марина, голос зірвався на рик. Її рука вже судомно набирала в телефоні номер поліції. Пальці безпомилково били по екрану…