Однокласники згадували її лише як бідну дівчинку, доки не побачили, ким вона стала

Перед початком показу Мілана виглянула з-за лаштунків і одразу відступила. У залі було надто багато людей. Світло, розмови, чужі обличчя, блиск об’єктивів — усе змішалося в одну гарячу хвилю. Долоні стали вологими.

— Готово? — зазирнув Кирило.

— Так, — відповіла вона, хоча всередині все тремтіло.

Заграла музика. Перша модель вийшла на подіум, пройшла до кінця, повернулася. Пролунали оплески. За нею з’явилася друга, третя, потім наступні. Колекція рухалася швидко, злагоджено, ніби жила окремим життям. Мілану почали готувати до виходу: макіяж і волосся вже були зроблені, лишалося вдягти весільну сукню й витримати кілька хвилин, які здавалися їй безмежними.

— А якщо я впаду? — спитала вона в чоловіка, який поправляв пудру на її обличчі.

— Не впадете, — спокійно сказав він.

Відповідь прозвучала так упевнено, що Мілана майже повірила. Вона випросталася, вдихнула, стисла пальці, потім розтисла. Усмішка спершу вийшла чужою, але щойно вона зробила перший крок, подіум перестав здаватися страшним. Світло сліпило, та в залі відчувалося тепло. А коли вона побачила батька, який підняв руку й показав їй схвальний жест, страх остаточно відступив.

Після фінального проходу всі моделі вийшли разом. Оплески стали гучнішими, щільнішими. Мілана стояла серед створених нею речей і не могла повірити, що все це справді відбувається з нею.

Ледве показ закінчився, до неї підступили репортери.

— Це ви дизайнерка колекції?

— Так. Дякую, — сказала Мілана й очима почала шукати Кирила.

— Як ви думаєте, наскільки успішним стане бренд?

— Поки рано говорити.

Запитання сипалися одне за одним. Їй хотілося піти, перевести подих, знайти своїх, але люди не відступали.

— Добрий вечір, я представляю дизайнерку, — нарешті вийшов уперед Кирило.

— Як називатиметься новий бренд?

Мілана подивилася на нього. Вона сама ще не знала відповіді.

— «Лана», — сказав Кирило без паузи…