Певні, що перед ними якийсь шмаркач, вони його зачепили. Лише згодом стало зрозуміло, яке становище посідає ця людина

Микола спитав, чи змусили його стати донощиком. Андрій не став виправдовуватися: Шрам запропонував, а він сам погодився. Тихий зауважив, що рішення, ухвалене добровільно, можна так само добровільно скасувати. Андрій боявся покарання, але вже прийшов не до наглядача, а до людини, за якою мав стежити. Отже, внутрішній вибір зроблено; лишалося тільки визнати його й відповідати за наслідки.

На запитання, що робити далі, Микола порадив просто зупинитися. Якщо Шрам вимагатиме звіту, можна чесно сказати, що Тихий читає, працює і ні з ким не конфліктує. Андрій і далі чекав найгіршого. Тоді Микола нагадав: останні три роки він щодня жив у страху, а постійний страх зсередини часом важчий за карцер. Варто було бодай раз перевірити, яким виявиться життя без нього. Андрій довго мовчав, потім пообіцяв спробувати.

Їхньої розмови ніхто не чув, але за тиждень Шрам помітив, що донесення припинилися. Ще за місяць зміни стали видимими в усьому бараку. Обов’язкові збори тривали, зате зникли показові приниження. Донощиків поменшало не через прямий наказ: в’язні просто перестали обговорювати чужі справи з людьми наглядача. Увечері вони частіше збиралися невеликими гуртами, курили й говорили про життя, не озираючись після кожної фрази.

Тихий рідко ставав центром цих зустрічей. Він міг просидіти весь вечір із книжкою й вступити в розмову лише тоді, коли суперечка заходила в глухий кут. Микола не виголошував довгих промов; кількох точних фраз вистачало, щоб люди продовжували обговорення вже без нього. Барак змінювався не за наказом нового лідера. Поверталася звичка говорити прямо, а разом із нею зникала частина влади, яку Шрам отримував із чужої роз’єднаності.

Якось Шрам сам підсів до Тихого без помічників і офіційного тону. Він зізнався, що три строки повторював методи попередників: збирав данину, тримав людей страхом і вважав це єдино правильним. Микола нічого не вимагав, але його слухали уважніше, ніж наглядача. Шрам хотів зрозуміти причину. Тихий пояснив: люди йдуть за тим, кому довіряють, а довіра з’являється до того, хто не бреше й не бере зайвого.

Шрам заперечив, що Миколі легко говорити завдяки статусу. Тихий назвав статус наслідком, а не джерелом поваги: спершу людина підтверджує слова вчинками, і лише потім інші визнають її становище. На запитання, що він устиг довести до двадцяти двох років, Микола коротко відповів: достатньо. Згодом він порадив Шрамові жити так, щоб не було соромно. У закритому світі це слово вважали слабкістю, але наглядач почув його надто точно, щоб відмахнутися…