Під час першого візиту наречений назвав свою матір господинею моєї квартири, але вже за хвилину його впевненість щезла

Пролунав глухий стукіт.

— Я тобі зараз такий клас покажу, що ти до п’ятниці заїкатимешся! — раптом гаркнула ця маленька жінка таким голосом, що кіт Сніжок з переляку впав за холодильник.

Богдан вдавився чаєм. Марина застигла у дверях кухні, не вірячи власним вухам. Свекруха, важко дихаючи, повернулася до Марини. В її очах плескалася якась дика, відчайдушна суміш утоми й люті.

— Марино, тікай від нього, жени його в три шиї, чуєш мене? — Галина Петрівна тицьнула пальцем у бік приголомшеного сина. — Тобі такий чоловік і задарма не потрібен. Це ж паразит звичайнісінький, різновид диванний. Він же побутовий інвалід, як і його татусь. Ти подивися на нього. Сидить, їсть, чекає, поки в дзьобик покладуть. Вони ж обоє нічого по дому не роблять. Намучишся ти з ним, дівко, всю молодість у раковину спустиш.

Богдан різко схопився, перекинувши стілець. Обличчя його налилося густим буряковим кольором.

— Мам, ти що верзеш? Ти блекоти об’їлася?

— Я не блекоти об’їлася. Я двадцять п’ять років вашим смердючим взуттям дихаю і тарілки за вами з дивана збираю! — Галина Петрівна перейшла на ультразвук. Її руки тремтіли. — Я сьогодні зранку встала — спину відбирає. Кажу твоєму батькові: «Колю, звари макарони, я полежу пів години». То він, знаєш, що зробив? Він у суху каструлю макарони насипав і газ увімкнув. Ледь пожежу не влаштував. А ти? Ти свої сорочки приволік. Кинув під двері й повідомлення написав: «Мамулю, до середи, щоб хрустіли». Та йдіть ви обидва!

Марина дивилася на цю сцену з відкритим ротом. Такого повороту подій вона не чекала навіть у найсміливіших фантазіях. Замість того щоб учити невістку покірності, свекруха прийшла підіймати повстання.

— Отже так, маман. — Богдан швидко підійшов до Галини Петрівни, схопив її за лікоть і потягнув у коридор із грацією асфальтоукладача. — Тобі лікуватися треба. У тебе гормони пустують чи тиск упав. Іди додому й не ганьби мене перед майбутньою дружиною. Я сам розберуся.

Він буквально виштовхав матір за двері, сунувши їй у руки туфлі. Клацнув замок. У квартирі повисла тиша, яку порушувало тільки кректання Сніжка, що намагався вибратися з-за холодильника.

Богдан важко дихав, поправляючи комір.

— Ти це, Марин, не зважай. — Він спробував криво всміхнутися. — У неї вік, нерви. Нічого, скоро заспокоїться. Ну то що там із чаєм?

Марина повільно перевела погляд із вхідних дверей на нареченого.

Картинка в її голові склалася кришталево ясно. Галина Петрівна не була злою мегерою чи поганою людиною. Вона була просто замученою жінкою, яка сама, власними руками, привчила двох дорослих чоловіків до цілковитої побутової безпорадності, бо все життя вважала: «Я сама все краще й швидше зроблю, аби тільки не чіпали».

І тепер ця система завалилася, придавивши її саму. Чоловіки нічого не робили не тому, що в них руки не з того місця росли, а тому, що звикли: за них усе зробить Галина Петрівна. І вона тягла цього воза, доки не зірвала спину й нерви.

Марина зрозуміла найголовніше. Скандалити з Богданом марно. Він не розуміє слів. Він розуміє тільки умови, в яких опиняється. Марина раптом усміхнулася. Широко, щиро, моторошно.

— Чай охолов, Богдане. Збирай свої речі й їдь додому, до батьків. Заспокой маму.

— У сенсі? — Він насупився. — А наші вихідні?

— Я сказала, дуй додому. У мене з’явилися термінові справи.

Марина буквально виставила його за двері протягом наступних трьох хвилин. Залишившись сама, вона відкрила ноутбук. План визрівав швидко й безжально…