Під час першого візиту наречений назвав свою матір господинею моєї квартири, але вже за хвилину його впевненість щезла

Він був ідеальний у своїй простоті. Наступного дня, в неділю, Марина зателефонувала Галині Петрівні. Вони зустрілися в кафе неподалік від Марининого дому.

Свекруха сиділа з винуватим виглядом, тереблячи ручку дешевої сумочки.

— Мариночко, ти пробач мені за вчорашнє. Зірвалася. Соромно ж як перед тобою, — почала вона, ховаючи очі.

— Галино Петрівно, припиніть.

Марина замовила дві кави й найбільше тістечко.

— Ви все правильно сказали. Тільки слова до діла не пришиєш. Я заміж за Богдана вийти хочу, але прати за ним шкарпетки до пенсії не планую.

Свекруха важко зітхнула.

— І що робити? Горбатого могила виправить. Я ж сама винна. Усе на собі тягла. Коля замолоду хоч цвяха забити міг. А зараз пульт від телевізора загубить. Кричить, щоб я шукала. А Богданчик у батька вдався.

Марина дістала з сумки гарний щільний конверт і поклала на стіл.

— Ось. Це вам…