Під час прощання пес раптом кинувся до жалобного вінка, і невдовзі стало ясно, що він щось відчув
— перепитала Марія.
— Так. Запечатаний конверт у нас на зберіганні. За умовами — після вказаного строку.
Павло, почувши це, налився багрянцем.
— Який ще конверт?
Нотаріус підвела очі поверх окулярів.
— Той, який ваш брат залишив особисто.
— Я маю право ознайомитися!
— Після строку й у встановленому порядку.
Марія вийшла з контори на ватяних ногах. Микола залишив листа. Отже, він справді щось передбачав. Отже, не довіряв братові настільки, що готувався.
Удома вона знайшла в шафі його старий светр і довго сиділа з ним на підлозі спальні. Барс лежав поруч. За вікном сутеніло. Телевізор у сусідній квартирі бурмотів чуже життя. Марія гладила рукав светра й шепотіла:
— Чому ти мені не сказав, Колю? Чому все сам?
Відповіді не було.
За місяць Тетяна Мороз викликала її знову. Цього разу в кабінеті був ще чоловік у цивільному, а на столі лежала флешка в прозорому пакеті.
— Маріє Сергіївно, — сказала слідча. — Ми відновили файли.
Марія сіла. Коліна відразу стали слабкими.
— Там що?
— Аудіозаписи. Кілька розмов вашого чоловіка з Павлом. І один відеоролик.
Тетяна ввімкнула запис.
Спочатку почувся шурхіт, потім голос Миколи — втомлений, сердитий:
— Я тобі вже сказав, довіреність не підпишу.
Голос Павла:
— Ти не розумієш. На мене люди чекають. Мені треба закрити питання до понеділка.
— Які люди? Ти знову вліз?
— Не твоя справа.
— Моя, якщо ти хочеш через мене продати дачу й закласти квартиру.
— Це сімейне майно.
— Це майно моєї дружини теж.
Пауза. Потім Павло, нижче:
— Твоя дружина тобі ніхто, якщо за законом дивитися глибше. Влізла в готове.
У Марії перехопило подих.
Микола різко:
— Ще раз так скажеш — вийдеш звідси й більше не прийдеш.
Далі звук став гірший. Потім Павло сказав фразу, від якої в Марії похолола спина:
— Ти ж сердечник, Колю. Берегтися треба. Мало що. Не доводь до біди.
Запис обірвався…
