Після похорону чоловіка-зрадника жінка прийшла на цвинтар і зрозуміла, що її вчинок не залишився непоміченим

— Так.

— Запросити власника можна лише офіційно. Але іноді люди помиляються простіше. Збережіть усе. Не видаляйте.

Помилка знайшлася за два дні.

Анна перебирала Сергієві речі. Не хотіла, але довелося: документи могли бути де завгодно. У спальні стояв його запах — слабкий, майже зниклий: лосьйон після гоління, старі сорочки, папір. Вона відчиняла шухляди, складала шкарпетки, ремені, чеки, гарантійні талони. В одному з піджаків знайшла квитанцію з фотосалону на друк знімків. Дата — за тиждень до похорону. Замовник — О. Савчук. Ольга була заміжня за Савчуком, хоча давно жила окремо.

На звороті квитанції Сергієвою рукою було написано: «Олю, не смій. Це моя донька».

Анна сіла на ліжко, тримаючи папірець, і відчула, як по спині пішов холод.

Отже, Сергій знав, що Ольга збиралася використати фотографії. Можливо, зупинив. Або намагався. Але Ольга все одно надіслала знімок Анні, вирвавши його з контексту, перетворивши доньку на коханку.

Навіщо? Щоб Анна вигнала Сергія. Щоб сім’я розкололася. Щоб послабити його. Щоб підштовхнути до угод із Віктором.

Або щоб після смерті всі вважали Марину чужою жінкою й не дали їй прав.

Артем, побачивши квитанцію, вилаявся вперше при матері так, що Анна навіть не зробила зауваження.

— Вона знищила нас, — сказав він. — Просто так.

— Не просто так, — відповіла Анна. — За гроші.

Правда почала розплутуватися повільно, важко, як мокра мотузка.

Дільничний викликав Віктора Ткачука для пояснень. Той прийшов самовпевнений, у дорогому пальті, з портфелем. Говорив гладко: консультував Сергія щодо спадкових питань, нічого незаконного, про тиск не знає. Папки? Які папки? Документи? Лише чернетки, викинуті.

Але секретарка з його офісу, та сама байдужа жінка, за три дні подзвонила Анні.

— Я не хочу проблем, — сказала вона замість привітання. — Але й мовчати не хочу.

Вони зустрілися в маленькому кафе біля зупинки. Жінку звали Тетяна. Вона сиділа, обхопивши чашку обома руками.

— Віктор мені зарплату затримав за два місяці, — сказала вона. — А потім сказав, що якщо я відкрию рота, він повісить на мене зникнення документів. Я зробила копії. Про всяк випадок.

Вона дістала флешку.

— Там скани. Попередній договір позики під заставу частки квартири. Розписка на суму, якої Сергій не отримував. І заява, нібито від Анни Коваленко, про згоду на угоду. Підпис ваш підроблений. Я бачила, як Ольга принесла копію вашого паспорта.

Анна відчула, як клубок підступив до горла.

— Звідки в неї копія?