Після прощання з тяжко хворою дружиною чоловік випадково почув розмову медсестер, яка змусила його схопитися з місця

Микола розумів, що ухвалив правильне рішення: від нього хоча б не нудило.

Юриста звали Віктор Іванович Мельник. Його знайшов Бондаренко.

Той самий, якому Микола був винен сто п’ятдесят тисяч. Бондаренко подзвонив сам, без попередження, у неділю ввечері й сказав:

— Не знаю, що в тебе відбувається, але Левченко натякнув. Є людина. Подзвони.

Микола не став уточнювати, на що саме Левченко натякнув. Подзвонив.

Мельник прийняв їх у понеділок. Офіс невеликий, на другому поверсі житлового будинку, сходи дерев’яні й риплять через сходинку. На дверях просто табличка з ім’ям, без логотипа й урочистих обіцянок.

Усередині стіл, два стільці для клієнтів, стелаж із теками до стелі. Пахло кавою й старим папером. Жодного шкіряного дивана, жодних дипломів у рамках на стінах, лише карта міста, та й то явно застаріла, з якимись олівцевими позначками.

Мельнику було років шістдесят. Невисокий, у светрі з витягнутими ліктями, в окулярах із товстою оправою. Він виглядав як людина, яка давно перестала справляти враження й почувається від цього добре.

Микола прийшов із Мариною. Вона трохи нервувала. Він бачив це з того, як вона тримала теку двома руками, хоча тека легка.

Мельник слухав мовчки. Поки Микола говорив, не перебивав, не кивав, не записував. Просто дивився трохи вбік, ніби бачив щось на рівні Миколиного плеча.

Потім узяв теку з документами. Перегорнув. Узяв обидві флешки, по черзі вставив їх у ноутбук, швидко переглянув кілька секунд відео без звуку.

Прочитав аркуш від Марини. Довго мовчав.

— Гаразд, — сказав нарешті.

— По черзі. Копію відеозапису отримано без офіційного запиту, тому як доказ вона спірна. Зате за нею можна точно вказати дати й час, щоб слідство запросило в лікарні оригінал.

— Фінансові документи — ось це цікаво. — Він постукав пальцем по роздруківках Левченка. — Якщо отримувачі платежів пов’язані із Савченком, це вже не лише сімейний конфлікт, а підстава для перевірки у справі про шахрайство. Але точну кваліфікацію дасть слідство.

Марина трохи ворухнулася на стільці.

— А лікар? — спитав Микола.

— З лікарем складніше. Підписував рахунки — факт. Але він скаже, що не знав про фіктивність послуг. Що спеціаліст був реальний, просто не з’являвся особисто. Це треба розбирати окремо.

Мельник зняв окуляри, протер скло краєм светра.

— Ваш аркуш? — Він подивився на Марину. — Сам по собі він не замінить офіційних свідчень, але допоможе точно відновити дату й зміст розмови. Якщо почнеться справа, вас опитають окремо.

— Цього досить, щоб почати? — спитав Микола.

— Щоб подати заяву в поліцію, досить. Щоб виграти справу, потрібно ще.

Мельник поклав окуляри на стіл.

— Мені потрібна відповідь на одне запитання. Ви хочете кримінального переслідування чи цивільного позову про повернення грошей? Це різні історії з різними наслідками.

— А можна і те, і те?

— Можна. Але тоді будьте готові до того, що це займе час. І що спливе багато чого, чого ви, можливо, не хочете знати публічно.

Микола подивився у вікно.

Там було порожнє подвір’я з дитячим майданчиком. Гойдалки ледь рухалися.

— Мені потрібне розлучення, — сказав він. — Без її права на спільно нажите майно. На підставі доведеного обману.

Мельник трохи підвів брови. Не здивовано. Оцінювально.

— Це інша розмова. Шлюбний договір у вас є?

— Ні.

— Тоді стандартний поділ: п’ятдесят на п’ятдесят. Щоб позбавити її частки, треба довести, що вона витрачала спільні кошти на шкоду сім’ї. Ось ці гроші, які йшли через Савченка, якщо довести, що вона спрямовувала їх свідомо, — це аргумент. Суд може це врахувати.

— Може? — перепитав Микола.

— Право — це не математика, — сказав Мельник без вибачення в голосі. — Я кажу чесно. Імовірність хороша, але гарантій немає.

Микола кивнув. Він умів працювати без гарантій.

— Будь-яке будівництво — це робота без гарантій. Завжди є ґрунт, якого не очікував. Завжди є щось, що поводиться не за розрахунком. Беретеся?

— Беруся…