Після смерті доньки зять відмовився піклуватися про онучок, але їхній спокій невдовзі дістав пояснення

У тебе обличчя дивне, — Алла торкнула його за лікоть.

— Усе гаразд, Аллочко. Просто вчитуюся. Кожне слово на вагу золота.

— Та ти це повідомлення вже по третьому колу гортаєш. У тебе очі заболять.

— Це щоб напевно, дитино. Першого разу я просто не повірив, що людина на таке здатна. Другого — зрозумів, що це правда. А втретє — вивчив напам’ять, щоб ніколи не забути, з ким ми сиділи за одним столом.

Він відкрив останню текстову нотатку Раїси, датовану за три тижні до смерті. Донька писала рівною діловою мовою, якою зазвичай складала складські звіти.

«Можливо, коли дівчатка підростуть, у мене вистачить і доказів, і сил піти. Ще не зараз».

Геннадій закрив ноутбук.

Його донька готувала втечу, до якої не дожила. Збирала докази для розлучення з гарантією опіки. Але серце здало раніше, ніж вона встигла застосувати все зібране.

— Діду, подивися на нас, — Дарина поклала долоню на кришку ноутбука. — Мама просто не встигла довести справу до кінця. Часу не вистачило. Але ми ж тут. І ми це розслідування за неї завершимо. Обіцяю.

Наступного дня Геннадій сидів у кабінеті адвоката й викладав на стіл усе: флешку, телефони дівчаток, фотографії екранів, записку на звороті наказу, роздруківки листування, історію пошукових запитів, хронологію відмов у відпустці й переведенні.

Адвокат читав мовчки, прослуховував записи, звіряв документи з датами. Потім підвів очі.

— Геннадію Тимофійовичу, я за свою практику багато чого бачив. Але це вже не просто побутовий конфлікт чи зрада. Перед нами людина, яка свідомо ігнорувала смертельний ризик для дружини, та ще й використовувала службове становище, щоб перекрити їй усі виходи. Тут серйозна справа вимальовується.

— Отже, дівчатка не дарма ночами в цих архівах копирсалися?