Після весілля дівчина зрозуміла, що зовсім не знала людину, за яку вийшла заміж

— А ви обережніше з людьми, яких ламаєте.

Кирило усміхнувся, але усмішка вийшла нервовою.

— І яким чином я маю звільняти твого втіклого приятеля? Ви хоч розумієте, що верзете?

Іван нахилився вперед.

— Крім свідчень ваших колишніх дружин, у нас є інформація, яка стосується вашого бізнесу. Дуже свіжа інформація.

Кирило завмер.

— Яка ще інформація?

— Про велике перевезення, яке ваша фірма готує найближчим часом, — сказала Лера. — Ним цікавляться люди Влада. Вони готові платити за маршрут, документи, імена водіїв і деталі вантажу.

Цього разу Кирило не зміг приховати переляку.

— Звідки ти це знаєш?

— Отже, правда, — тихо сказав Іван.

Кирило сів назад у крісло. Його пальці лягли на край столу й стиснулися.

— Хто саме цікавиться?

— Тепер ви розумієте, чому з нами варто говорити? — спитала Лера. — Ми можемо бути для вас проблемою. А можемо допомогти.

— Що вам потрібно?

— Спершу ви допомагаєте Артемові, — сказав Іван. — Потім отримуєте подробиці.

— Так справи не робляться.

— Саме так вони й зробляться. У вас мало часу. Якщо відомості підуть тим людям, ваша фірма втратить значно більше, ніж репутацію.

Кирило мовчав. По його обличчю було видно, як він бореться із собою. Він не хотів поступатися, особливо Лері. Але страх за бізнес, за гроші, за своє становище виявився сильнішим.

— Навіть якщо я допоможу, його не випустять за два дні, — промовив він нарешті.

— Ми це розуміємо. Нам потрібні нові обставини. Документи. Свідки. Усе, що вкаже на те, що Артема підставили.

— А ви розкажете, хто полює на мій вантаж?

— Після перших реальних кроків з вашого боку.

— Ви надто самовпевнені для людей, у яких нічого немає.

Іван усміхнувся.

— У нас є те, чого у вас зараз немає: попередження.

Кирило відвернувся до вікна. Кілька хвилин він мовчав, потім різко сказав:

— Гаразд. Я подивлюся, що можна зробити.

— Не «подивитеся», — заперечив Іван. — Зробите.

— Залиште номер. Я зв’яжуся, коли будуть новини.

Вони вийшли з кабінету, залишивши Кирила самого серед паперів і тривоги.

Надворі Лера вдихнула так глибоко, ніби вперше за довгий час вибралася з задушливої кімнати.

— Як думаєш, він обдурить? — спитала вона.

— Захоче — так, — відповів Іван. — Але зараз йому це невигідно. Він зрозумів, що його вантаж під загрозою. А якщо ми маємо рацію, він сам почне шукати зрадника поруч із собою.

— Ігоря?

— Найімовірніше.

Іван зняв для Лери невелику квартиру на кілька тижнів. До Світлани повертатися було небезпечно: Влад міг здогадатися, що вона пішла саме туди. Треба було причаїтися, не виходити без потреби й підтримувати з Владом видимість колишньої гри.

— Подзвони йому, — сказав Іван. — Скажи, що все йде за планом. Що ти працюєш над інформацією.

— А якщо він спитає, чому я не повертаюся?

— Вигадаєш причину. Головне — нехай думає, що ти все ще на його боці.

Телефонувати Владу було страшно. Лера довго тримала телефон у руках, перш ніж натиснути виклик.

— Ну? — голос Влада пролунав різко. — Де ти пропала?

— Я в місті, — відповіла вона, намагаючись говорити спокійно. — Вийшла на Ігоря. Він не відразу погодився. Потрібен час.

— Скільки?

— Кілька днів. Він боїться.

— Гроші запропонувала?

— Так. Думає.

Влад помовчав.

— Без дурниць, Леро. Пам’ятай, заради кого стараєшся.

— Пам’ятаю.

Вона вимкнула зв’язок і тільки тоді дозволила собі сісти на підлогу. Руки тремтіли.

Наступні дні розтяглися болісно. Іван телефонував щовечора й коротко повідомляв, що відбувається. Кирило справді почав діяти. Спершу через своїх людей перевірив старі документи, потім вийшов на тих, хто колись давав свідчення проти Артема. Які методи він використовував, Іван не розповідав. Лера й не питала. Їй було важливо тільки одне: справа зрушила з місця.

Паралельно Кирило перевіряв своїх співробітників.

Іван мав рацію: у кабінеті Кирила знайшли прослушку. Це багато що пояснювало. Влад знав про підготовку перевезення, але не знав усіх деталей, бо чув лише уривки розмов. Хтось допоміг встановити пристрій. Підозра майже відразу впала на Ігоря, хоча Кирило довго відмовлявся в це вірити.

— Він довіряв йому, — сказав Іван. — А такі люди найважче приймають зраду.

Лера гірко всміхнулася.

— Значить, йому корисно дізнатися, як це буває.

Потім почалася нова частина плану. Кирило мав повідомити помічникові неправдиві відомості про зміну маршруту. Якщо інформація дійде до Влада, сумнівів майже не лишиться. Лера мала подзвонити Владу й підтвердити, що отримала потрібні дані, але нібито ще уточнює деталі.

Вона зробила все, як сказав Іван.

— Маршрут буде інший, — повідомила вона Владу. — Документи майже в мене. Треба ще трохи часу.

У голосі Влада вперше прозвучало явне задоволення.

— Розумниця. Я знав, що не помилився в тобі.

Лері захотілося змити з себе це слово, але вона промовчала.

Коли настав час операції, вона майже перестала спати. Іван запевняв, що все підготовлено. Кирило підключив офіційних людей, яким довіряв. Маршрут був фальшивим, вантаж — приманкою, інформація — наживкою. Якщо Влад вирішить діяти сам, його візьмуть на гарячому.

— А якщо він пошле інших? — спитала Лера.

— Він надто жадібний і надто не довіряє людям, — сказав Іван. — Такі, як він, хочуть особисто контролювати те, що вважають великою здобиччю.

У день операції Лера сиділа в орендованій квартирі й молилася. Час ніби зупинився. Телефон лежав перед нею на столі. Кожна хвилина здавалася годиною. Вона уявляла, як усе зривається, як Влад розуміє, хто його обдурив, як шукає її, як Артем знову лишається за ґратами без надії.

Телефон мовчав.

Вона не витримала й сама набрала Івана.

— Так, — відповів він після другого гудка.

— Ну що?

— Усе скінчилося.

Лера перестала дихати.

— І?

— Влада затримали. Не тільки його. Ігор теж попався. Вони прийшли саме туди, куди мали прийти.

Вона заплющила очі. Сльози потекли самі.

— Артем…

— Щодо Артема теж добрі новини. Кирило передав документи й свідчення, які підтверджують підставу. Плюс один зі старих свідків уже почав змінювати показання. Я не хочу обіцяти завчасно, але шанс став реальним.

Лера опустилася на стілець.

— Дякую…

— Це ще не кінець. Але найтяжче ми зрушили.

Після затримання Влада все навколо ніби пришвидшилося. Кирило, наляканий за власний бізнес і репутацію, став напрочуд діяльним. Він допомагав не з каяття — Лера це розуміла. Він рятував себе. Але його страх виявився корисним. У старій справі Артема з’явилися нові документи, які раніше ніби зникли. Знайшлися люди, готові підтвердити тиск. Один із колишніх співробітників фірми дав свідчення про те, як вантаж, через який посадили Артема, був оформлений із порушеннями.

Іван працював майже без сну.

Лера бачила його рідко, але щоразу він приносив нові відомості. То обережно добрі, то просто важливі. Він не дозволяв їй радіти завчасно.

— Поки Артема не випустять, ми нічого не святкуємо, — казав він.

Але якось він зателефонував сам.

— Я їду до тебе.

— Що сталося?

— Добре. Дуже добре.

Лера чекала його біля вікна. Коли машина зупинилася у дворі, вона вибігла до дверей, навіть забувши накинути кофту.

Іван піднявся сходами з усмішкою, яку вже не намагався приховати.

— Провадження у справі поновлено. Офіційно. Нові обставини прийнято.

— Це означає…

— Це означає, що Артема витягатимуть. Швидко не буває, але тепер усе пішло правильною дорогою.

Лера притисла руки до грудей.

— Кирило дотримав слова?

— Так. Щоправда, не з благородства. Але дотримав.

— А Влад?

— Там окрема історія. Йому тепер не до помсти. Обвинувачень вистачає.

Кілька днів після цього Лера жила між страхом і надією. Їй здавалося, що варто надто сильно зрадіти — і доля знову вдарить. Вона боялася дзвінків, боялася тиші, боялася, що все скасують в останню мить.

Потім зателефонував Кирило.

Його номер висвітився на екрані, і Лера довго не наважувалася відповісти.

— Так?

— Нам треба поговорити, — сказав він.

— Якщо це у справі, телефонуйте Іванові.

— Це стосується тебе. І Артема. Я можу під’їхати?

Лера напружилася.

— Ні. Я не зустрічатимуся з вами сама.

— Я не зайду до квартири, якщо ти не хочеш. Просто вийдеш у під’їзд. Або нехай твій адвокат буде поруч.

— Чого ви хочете?

У слухавці повисла пауза.

— У мене є для тебе сюрприз…