Плуг натрапив на важкий ланцюг біля річки, а його походження виявилося справжньою загадкою
Вранці Богдан вирішив їхати до Лідії особисто. Оригінали він залишив у новій схованці, а з собою взяв копії квитків і кількох документів. По телефону повідомив лише, що має відомості, здатні допомогти родині. До спливу строку головного виграшу залишалося чотири дні.
Лідія жила з десятирічним Кирилом і семирічною Софією у звичайній трикімнатній квартирі на околиці великого міста. Їй було близько тридцяти п’яти, але тривога й безсонні ночі додали обличчю втоми. У кімнаті стояли недорогі меблі, на столі лежали неоплачені рахунки. Після зникнення Павла родина явно опинилася в скрутному становищі.
— Ви сказали, що знаєте щось про мого чоловіка, — промовила Лідія, саджаючи гостя на потертий диван. — Будь ласка, не приховуйте.
Богдан більше не став вигадувати обережних версій. Він розповів про розлив, плуг, ланцюг і портфель, показав копії документів і квитків. Лідія спершу дивилася на нього з недовірою, потім узяла аркуші обома руками й почала вивчати знайомий почерк. Побачивши обведені Павлом числа, вона заплакала.
— Отже, він справді виграв, — прошепотіла вона. — Я завжди думала, що ті квитки — просто його дивне захоплення.
Гроші могли оплатити дітям освіту й позбавити родину боргів, але радість одразу змішувалася з горем. Павла поруч не було, а без нього організатори відмовлялися видавати приз. Лідія розповіла гостеві все, що пам’ятала про останні тижні перед зникненням.
Чоловікові часто телефонували невідомі. Після розмов він замикався в кабінеті, ставав різким, міг годинами ходити по кімнаті. Кілька разів зустрічався з підозрілими чоловіками далеко від офісу. Нарешті зізнався дружині, що позичив велику суму під тяжкі відсотки й не здатен вчасно розрахуватися. За тиждень до його зникнення біля будинку почали з’являтися дорогі машини з темним склом.
Того останнього ранку Павло вийшов рано, тримаючи в руці той самий великий портфель. Він сказав, що їде остаточно вирішувати питання з кредиторами, пообіцяв повернутися до вечора й усе пояснити. Лідія намагалася його зупинити, але чоловік лише обійняв дітей і повторив, що іншого виходу немає. Більше вона його не бачила.
— Напевно, він зрозумів, що зустріч може закінчитися лихом, — сказала Лідія, витираючи щоки. — Тому й сховав квитки. Хотів уберегти бодай ці гроші.
Версія збігалася з тим, що Богдан бачив у полі, але не відповідала на головне запитання: як устигнути отримати приз? Він запропонував негайно доповнити заяву про зникнення новими обставинами — погрозами, боргами, знайденими документами. Лідія гірко всміхнулася: попередні звернення лежали без руху, і вона вже не вірила, що один новий папір змусить когось квапитися.
У цю мить у передпокої різко задзвонили. Слідом пролунав наполегливий стукіт. Лідія підійшла до вічка, подивилася на сходовий майданчик і відсахнулася, збліднувши.
— Це вони, — ледь чутно сказала вона. — Ті самі люди, які приїздили перед зникненням Павла…
