Повернувшись додому, я знайшла бабусю на підлозі, але її дивне прохепотіння змусило мене прикинутися непритомною

Богдан. Вона вийшла до вітальні, стискаючи теку в руках. Чоловік сидів перед телевізором, бездумно перемикаючи канали.

«Ти брав щось у моєму комоді?»

Богдан навіть не обернувся. «Робити мені більше нічого, у твоїх ганчірках копирсатися».

«Хтось чіпав документи на квартиру, — голос Катерини тремтів. — Вони лежали не так». Богдан різко вимкнув телевізор і повернувся до неї.

Його обличчя почервоніло. То була не праведна злість — то була агресія захисту. «Знову починається?» — виплюнув він.

«Ти стаєш параноїчкою, як твоя бабця. То чай їй не той, то квіти не ті, то папери перекладені. Може, тобі до лікаря сходити, голову перевірити?»

«Богдане, я серйозно».

«А я теж серйозно». Він схопився з дивана, нависаючи над нею. «Годі мене контролювати. Я в цьому домі господар чи хто? Якщо мені треба буде взяти документи, я їх візьму. Але я їх не чіпав. Ясно тобі?» Він кричав надто голосно.

Надто театрально. Катерина відступила на крок. Вона вперше бачила чоловіка таким.

У його очах плескався страх загнаного звіра, який от-от вкусить. «Ясно. Пробач», — тихо сказала вона.

Вона пішла до своєї кімнати, але руки її тремтіли так, що вона не змогла всилити нитку в голку. Вона сховала документи в інше місце — під матрац у дитячому ліжку, поки Маша була в школі. Це здавалося дурним, дитячим вчинком, але це було єдине, що вона могла зробити.

Настав вівторок. Цей день мав бути звичайним. У Катерини була призначена на третю годину дня примірка весільної сукні для доньки місцевого чиновника.

Відповідальне замовлення, добрі гроші. Але о першій дня клієнтка зателефонувала й скасувала зустріч. «Форс-мажор, Катерино Сергіївно, вибачте, перенесемо на завтра».

Катерина стояла на вулиці, стискаючи телефон. Раптово вільний час здавався подарунком. Можна прийти додому раніше, приготувати улюблений пиріг Маші, може, просто полежати в тиші, поки нікого немає.

Богдан на роботі, Маша в школі, Ірина навряд чи прийде сьогодні. Бабуся, мабуть, дрімає. Вона купила в магазині свіжі яблука й пішла додому.

Під’їзд їхнього старого будинку завжди пах сирістю й котячим кормом. Ліфт, риплячи, підняв її на четвертий поверх. Катерина дістала ключі, готуючись відчинити важкі двері, оббиті дерматином.

Але ключ не знадобився. Двері були прочинені. Щілина всього в кілька сантиметрів, але з неї тягнуло протягом…