Повідомлення на телефоні дружини змусило мене засумніватися в усьому, що я знав про свою сім’ю

Вона глибоко вдихнула, ніби давно готувала ці слова.

— Коли почалися всі ці процедури, ти ніби закрився. У нашому житті лишилися тільки графіки, аналізи, аптечні чеки й бланки. Я перестала почуватися жінкою. Я стала набором показників у медичній картці.

— А він?

— Він просто побачив мене. Розмовляв зі мною.

— Стоп, — Віктор підняв руку. — Давай по черзі. Я п’ятнадцять років слухав тебе щодня. Щодня, Марина. Навіть коли повертався з роботи ледь живий. Але, виходить, слухав якось не так. А чоловік, який підробляв звіти й п’ять хвилин тому назвав тебе дурницею при всіх, зробив це професійно?

Марина відкрила рота, але слова не з’явилися.

— Він був іншим, — нарешті сказала вона. — Зовсім іншим.

— Авжеж. Свіжа засмага, дорога машина, запах парфумів на весь коридор. Тільки він не інший. Він просто новий. Не плутай.

— Ти все спрощуєш.

— Ні. Я називаю речі прямо. Ти сама чула, що він сказав. Таких, як ти, у кожному офісі десятками. Це про тебе. Про жінку, яку він нібито бачив і розумів. І після цього ти хочеш довести, що я чогось не вловив?

Марина схлипнула й відвернулася. Кілька секунд стояла під дощем, закривши обличчя долонями.

— Я ж люблю тебе, — прошепотіла вона. — Досі.

Віктор довго мовчав.

— Припускаю. Можливо, ти й сама в це віриш. Тільки любов без вірності — це не любов, Марина. Це зручність. Звичка. Запасний берег на випадок, якщо нова прекрасна людина виявиться звичайною поганню. Що сьогодні й з’ясувалося.

Вона не відповіла.

Бо відповідати було нічим.

— Нам треба розлучатися, — сказав Віктор.

Марина заплющила очі й кивнула.

Вони ще хвилину стояли під дощем. Двоє людей, які знали одне одного майже половину життя. Біля готелю, де щойно закінчилася їхня сім’я.

Минув рік.

Вікторові виповнилося сорок вісім. Єгорові було п’ятнадцять місяців.

Дім став тихішим. Кожні два тижні він оживав іграшковими машинками, дитячим сміхом і крихітними шкарпетками, які з’являлися в найнелогічніших місцях. Одного разу Віктор знайшов одну шкарпетку в шухляді з інструментами — між розвідним ключем і мотком ізоляційної стрічки. Довго стояв із нею в руці, не розуміючи, сміятися чи плакати.

Потім Єгор їхав до Марини, і дім знову наповнювався гудінням холодильника, клацанням опалення й порожнечею, у якої теж є звук…