Продавчиня довго вважала цуценя звичайним злодюжкою, аж поки не пішла за ним слідом

— Я тоді до неї не приїхала.

Цуценя підвело голову.

— Вона просила. А я не поїхала. Усе відкладала. Потім, думала. Потім подзвоню. Потім поговоримо. Потім усе пояснимо одне одному.

Рудик дивився на неї темними уважними очима.

— А потім того «потім» уже не стало.

Воно тихо поклало морду їй на хатній капець.

Віра нахилилася й уперше погладила його не обережно, не стримано, не ніби пробуючи, чи можна. А по-справжньому. Так гладять того, хто вже став своїм.

Димок пішов уночі, на початку зими.

Він лежав на вовняному пледі біля батареї. Вранці Віра зайшла до кімнати й одразу зрозуміла, що все скінчилося. Рудик сидів поруч. Не скавулів, не метався, не намагався розбудити старого друга. Просто сидів, поклавши підборіддя на край пледа.

Віра опустилася на підлогу поруч із ними.

Довго мовчала.

Потім тихо сказала: