Ранок після весілля почався з підготовки до поїздки, аж поки дзвінок із РАЦСу не змінив усі плани

У листі вона написала сухо й точно, без емоцій. Працівник, відомий компанії як Артем Мирославович Бойко, може використовувати підроблені документи. Справжнє ім’я — Назар Остапович Гнатюк. Є відомості про розшук, шахрайські дії та ухилення від утримання дітей. Наразі він прямує в офіс, щоб підписати відпускні папери. У вкладенні — підтвердні матеріали.

Оксана знала ціну формулюванням. Чим менше істерики, тим швидше серйозні люди починають перевіряти. Вона не писала «допоможіть мені» і «він мене обдурив». Вона писала про ризики для компанії, про доступ до внутрішньої інформації, про підробні документи під час працевлаштування. Це було те, на що служба безпеки зобов’язана реагувати.

— Про що задумалася? — раптом спитав Артем і приглушив музику.

— Про наше життя, — відповіла вона. — Як усе швидко змінюється.

Він задоволено розсміявся.

— Це точно. Скоро ти взагалі забудеш про свої звіти. Житимемо красиво, спокійно. Я все влаштую.

«Ти навіть не розумієш, наскільки скоро все зміниться», — подумала Оксана. У роті з’явився гіркий присмак. Вона вирішила дати його самолюбству ще трохи повітря, щоб воно остаточно затулило обережність.

— Артеме, я завжди захоплювалася, як ти потрапив у таку серйозну компанію. У вас же там, певно, перевіряють людей уздовж і впоперек.

Він розправив плечі.

— Авжеж. Там служба безпеки — не для галочки. Біографія, рекомендації, документи, співбесіди. Просто я вмію справляти враження. І репутація в мене чиста.

— Отже, ти справді особливий.

— Не без того, — самовдоволено сказав він. — Харизма, мізки й трохи удачі.

Вони під’їхали до скляної будівлі ділового центру. Сонце відбивалося у фасаді, і весь комплекс здавався величезною холодною фортецею. Оксана знала: у Артема немає постійного місця на закритій парковці. Він зазвичай лишав машину на гостьовій зоні або біля входу, пояснюючи це зручністю.

— Я зупинюся просто тут, — сказала вона, вмикаючи аварійку. — Довго стояти не можна. Ти швидко підпишеш папери, а я тим часом займуся застосунком.

— П’ять хвилин, — сказав він, уже відстібаючи пасок. — Підпишу, заберу що треба й повернуся. Готуй телефон, люба.

Він кинув їй повітряний поцілунок, не дуже дивлячись, і попрямував до обертових дверей. Оксана дивилася, як він поправляє піджак, змінює ходу на більш ділову, упевнену, майже господарську. Він входив у будівлю так, ніби вона належала йому.

Щойно двері зімкнулися за його спиною, Оксана схопила телефон і набрала короткий екстрений номер.

— Я хочу повідомити про місцеперебування людини, яка перебуває в розшуку, — сказала вона, намагаючись говорити чітко. — Він користується підробленими документами на ім’я Артема Бойка. Справжнє ім’я — Назар Гнатюк. Він щойно зайшов у діловий центр, головний вхід. Я перебуваю біля будівлі в сріблястому седані. Так, у мене є підтвердні матеріали. Так, я потерпіла.

Оператор сказав не вступати з ним у контакт, якщо він повернеться, і чекати наряд. Оксана поклала телефон на коліна. Найважчим тепер було чекання…