Ранок після весілля почався з підготовки до поїздки, аж поки дзвінок із РАЦСу не змінив усі плани

Коли Оксана під’їхала до дому, Артем уже стояв біля під’їзду поруч із двома великими валізами. На ньому були темні окуляри, дорогий ремінь, легкий піджак — бездоганний образ чоловіка, який упевнений, що день іде за його планом. Він підняв руку, усміхнувся, ніби нічого дивного не сталося.

Оксана вийшла з машини й відчинила багажник.

— Ти мій рятівник, — сказала вона лагідно й майже злякалася, наскільки природно прозвучав голос.

Артем нахилився, щоб поцілувати її. Вона не відсахнулася. Його губи торкнулися її щоки — і по шкірі пройшла хвиля огиди. Раніше його парфум здавався їй теплим, дорогим, рідним. Тепер у цьому запаху було щось липке, чуже, ніби аромат прикривав гнилизну.

— Усе для нас, — бадьоро мовив він, закидаючи валізи в багажник. — Зараз в офіс, потім в аеропорт, потім море. І жодних проблем.

— Так, — сказала Оксана. — Жодних проблем.

У машині він одразу дістав телефон, комусь написав, потім обернувся до неї:

— Давай свій мобільний. Я сам застосунок налаштую, поки ти ведеш. Не будемо тягнути.

— Ні, — сказала вона надто різко.

Він завмер.

Оксана тут же поклала долоню йому на коліно, придушивши внутрішній спазм від цього дотику.

— Любий, там же підтвердження обличчям, коди, мої паролі. Я не можу вести машину й вводити дані. Доїдемо — я спокійно сяду, під’єднаюся до нормальної мережі й усе зроблю. Не нервуй.

Артем дивився на неї крізь темні скельця окулярів. Оксана не бачила його очей, і від цього ставало ще страшніше. Їй здавалося, він чує, як швидко б’ється її серце. Що помічає надто сухі губи, напружену шию, пальці, міцніше звичного покладені на кермо.

— Гаразд, — нарешті сказав він. — Просто хочу, щоб усе було ідеально. У нас тепер сім’я, я відповідаю за безпеку.

Оксана кивнула й виїхала на широкий проспект. До офісу було близько двадцяти хвилин. Артем увімкнув радіо, потім перемикав станції, доки не знайшов веселу пісню. Він улаштувався в кріслі зручно, як людина, що тримає ситуацію під контролем.

Оксана закріпила телефон на тримачі й, вибираючи моменти, коли він дивився вбік, відкрила пошту. Чернетку листа вона встигла накидати біля реєстраційного відділу. Адреси служби безпеки та керівництва знайшла на сайті компанії. У великих структурах такі листи не губляться, особливо якщо в темі стоїть загроза документам, репутації та внутрішній безпеці.

Вона прикріпила файл. Значок завантаження обертався болісно довго. Кожен оберт здавався їй окремою секундою перед вибухом. Артем тим часом почав підспівувати пісні, постукуючи пальцями по коліну. Оксана відчувала, як холодний піт збирається між лопатками.

Файл прикріпився. Вона натиснула «Надіслати». Лист пішов тихо, майже непомітно, але для неї цей короткий звук став першим справжнім ударом по його ретельно збудованій брехні…