Свекруха вирішила розпоряджатися моєю зарплатною карткою, але сімейний вечір закінчився зовсім не так, як вона сподівалася

Галина Степанівна почала день із несподіваної щедрості. Вона напекла млинців, сама купила сметану й навіть поставила на стіл варення, яке до того берегла «для нормального настрою». Надвечір кухня виглядала майже святково: чайник шумів, тарілки стояли рівно, а посеред столу лежала лакована шкатулка із золотистим візерунком.

Свекруха зустріла Оксану й Тараса в шовковому халаті. Зачіска була бездоганною, губи підфарбовані, голос солодкий до липкості.

— Діти, заходьте. Я сьогодні багато думала. Можливо, я була різка. Але ж ви розумієте: мати хвилюється не за себе, а за вас.

Оксана повісила пальто й коротко глянула на чоловіка. Тарас ледь помітно кивнув. Вони сіли за стіл. Галина Степанівна розливала чай плавно, майже урочисто, ніби проводила родинний обряд.

— Ви молоді, вам хочеться жити широко, — почала вона. — Але життя будь-якої миті може показати зуби. От у мене труби луснули — і все, звичний порядок зруйнувався. Тому в цьому домі я оголошую місяць фінансової дисципліни.

— Звучить серйозно, — сказала Оксана й узяла млинець. — Які правила?

Галина Степанівна дочекалася, поки всі подивляться на неї, і поклала долоню на шкатулку.

— Ви віддаєте мені зарплатні картки. Обидві. На місяць. Я приберу їх сюди, щоб не було спокуси витрачати на дурниці. Пін-коди запишете окремо. Я видаватиму вам кошти на дорогу й обіди, а решту збережу. Так люди вчаться жити розумно.

На її обличчі розквітла усмішка людини, яка вже подумки перераховує чужі гроші. Вона бачила себе в торговому центрі, бачила вітрину із золотим перснем і каменем кольору теплого моря, бачила, як консультант шанобливо подає коробочку. Зрештою, якщо вона бере на себе роль наставниці, винагорода має бути гідною.

Оксана прожувала млинець, запила чаєм і акуратно поставила чашку.

— Цікава методика. Дуже смілива.

— От і добре, — пожвавішала свекруха й простягнула долоню. — Давай свою картку першою. І код напиши, щоб я не переплутала…