У 1987 році три працівниці зникли після зміни, і правда про них спливла лише багато років потому

Раїса не покинула б дім, чоловіка, синів і ферму, де минуло все її життя. Вона не пішла б уночі, не сказавши ні слова.

Лідія не залишила б дванадцятирічну доньку біля вікна. Жінка, яка не запізнилася на роботу жодного разу за п’ятнадцять років, не зникла б без пояснень.

Таїсія мріяла про місто, але збирала гроші, будувала плани. Вона могла бути сміливою, навіть різкою, але не безрозсудною.

Три різні жінки. Три різні долі. І всі троє ніби водночас вирішили відрізати від себе минуле життя — без документів, без речей, без прощання.

У селі перешіптувалися. Але шепіт легко заглушити, якщо поруч є людина, звикла змушувати інших мовчати.

Минув тиждень, потім місяць, потім другий. На ферму взяли нових працівниць. Корівник знову жив звичним життям. Бетонною підлогою ходили люди, рипіли чоботи, дзвеніли відра, мукали корови.

Саме того тижня, коли зникли Раїса, Лідія й Таїсія, у дальньому корівнику несподівано відремонтували підлогу. Климов сам розпорядився залити одну ділянку свіжим розчином. Пояснив просто: старий бетон потріскався, худоба може пошкодити ноги.

Ніхто не став сперечатися. Ремонт то ремонт.

Доньку Лідії невдовзі забрала до себе бабуся. Дівчинка щодня бігала на пошту й питала, чи немає листа від мами. Листа не було. Жодного….