У новій квартирі кіт поводився дивно біля однієї стіни, і невдовзі стало ясно, що не просто так

Ліза вступила у права після повноліття. І тоді сталося те, чого Марія боялася найбільше: їм треба було вирішити, як жити далі.

Увечері Ліза прийшла до квартири разом зі Світланою. Вона давно вже не виглядала наляканою дитиною з фотографії. У її рухах з’явилася жорсткість, але погляд став м’якшим, особливо коли Барсик, почувши її голос, раптом зіскочив із підвіконня й, накульгуючи, пішов до неї.

— Барсе, — сказала вона.

Кіт зупинився. Понюхав її руку. Потім тицьнувся лобом у долоню.

Ліза опустилася на підлогу й заплакала. Не так, як у кабінеті психолога. Уже без сорому. Барсик муркотів, стоячи передніми лапами в неї на колінах, і ця стареча тремка радість була сильніша за будь-які слова.

Марія стояла в дверях кухні й мовчала.

— Я не виганятиму вас, — сказала Ліза пізніше, коли вони сиділи за столом. — Я думала про це. Баба Ната не хотіла б, щоб через неї дитина лишилася на вулиці.

Соня, яка весь цей час смикала рукав кофти, схлипнула.

— Але квартира твоя, — сказала Марія.

— Так. І я хочу продати її вам. За нормальною ціною не зможете. Я знаю. Світлана сказала. Тому можна оформити розстрочку. Офіційно. Через юриста. Частину грошей ви вже фактично втратили через Ольгу, частину стягнуть. Я не хочу жити тут. Мені боляче. Але я хочу залишити одну річ.

— Будь-яку, — сказала Марія.

Ліза подивилася на стіну, де замість діри тепер стояли акуратні дерев’яні дверцята. Дмитро сам зробив маленьку нішу й не став зашивати її повністю.

— Не закладайте це місце. Нехай буде як схованка. Тільки добра.

Соня раптом пожвавішала.

— Можна ми там зберігатимемо фотографії? І другу шкарпетку, якщо вона в тебе є?

Ліза всміхнулася. Уперше по-справжньому.

— Вона в мене є.

Дмитро того вечора довго мив посуд, хоча посуду було всього п’ять чашок і тарілка з печивом. Марія зайшла на кухню, сперлася на одвірок. Він обернувся.

— Що?

— Нічого. Просто… дякую, що зробив дверцята.

— Я хотів хоч щось полагодити.

— Стіна простіша, ніж довіра.

Він опустив очі.

— Знаю.

Марія підійшла до столу. На клейонці лежала квитанція про оплату першого внеску за договором із Лізою. Усе офіційно, через Ірину Вікторівну, без хитрощів, без швидких рішень, без чоловічого «я сам розберуся».

— Дімо.

Він підвів голову….