У першу шлюбну ніч Максим запропонував жити окремо, а Оксана відкрила свій розрахунок

Він довго мовчав. Закрив ноутбук, відкинувся на стільці, не відводячи від неї очей.

— Хитра ти.

Це прозвучало радше як визнання факту, ніж як образа.

— Підготовлена, — уточнила вона.

Максим несподівано всміхнувся, майже щиро.

— І що далі? У тебе завод, у мене буде спадщина. Лишаємося при попередніх умовах?

— Так. Але мені треба дещо тобі розповісти. Пізніше, не зараз. Коли зможеш вислухати.

— Про що?

Уперше за час знайомства в її прямому погляді з’явилася жива нота, окрім звичної робочої уважності.

— Про твою мачуху.

Відповіді не було, але обличчя Максима ледь помітно змінилося. Для Оксани це мало значення: реакція почалася.

Надвечір того ж дня вони повернулися до столиці. Зупинилися не в Лариси й не там, де раніше жила Оксана, а в орендованій квартирі, яку вона знайшла заздалегідь. Житло було оплачено на три місяці наперед.

Такий порядок Оксана передбачила в шлюбному договорі, підписаному Максимом напередодні. Подружжю належало жити разом, але на нейтральній території. Особняк Лариси для цього не підходив; кімната, яку Оксана винаймала останні два роки, теж відпадала. Тому після повернення кожен із них приїхав до квартири, що раніше не належала ані до життя Максима, ані до життя Оксани.

Великі вікна, світло, простір і трохи меблів: господарі, схоже, розраховували на мешканців, які не збиралися лишатися надовго. Максим оглянув квартиру й поставив у коридорі валізу.

— Мені яка кімната?

— Праворуч. У лівій мої речі.

Кивнувши, він зник у себе. Оксана чула, як відкривається валіза, як неголосно запрацював телевізор і невдовзі замовк. Потім Максим вийшов на кухню.

— Де чай?

— У шафці нагорі.

Вона сиділа за столом над привезеними в сумці паперами: роздруківками, виписками, файлами, які останні місяці надсилав Григорій Петрович. Тепер права на акції відкрили їй раніше недоступну внутрішню фінансову звітність ради директорів за три роки. Читаючи цифри, Оксана навмисно вирівнювала дихання, щоб хвилювання не заважало зосередитися.

Максим улаштувався навпроти з горнятком і якийсь час мовчки розглядав папери.

— Можна запитання?

— Можна.

— Ти хімік, працюєш у лабораторії, — це радше було уточнення. — І п’ять років готувалася отримати доступ до заводу. Чому не пішла напряму?

— Тому що напряму не пускали.

— Лариса?

— Рада директорів. Більшість голосів контролює вона. З’явися я раніше як спадкоємиця, що претендує на управління, у неї лишився б час усе переграти. Знайти, чим натиснути. Можливо, оскаржити заповіт.

Пальці Максима повільно стиснулися довкола горнятка.

— А тепер?

— Тепер вона сама нас познайомила. Вирішила, що призначила мені роль. — Оксана ненадовго відірвалася від документів. — Тільки обирала її я.

Мовчання затяглося.

— Уранці ти хотіла розповісти мені про Ларису.

— Коли будеш готовий.

— Уже готовий.

Оксана уважно подивилася на нього. Він сидів рівно, обхопивши горнятко руками; у спокійному погляді не було ні тривоги, ні агресії, лише готовність слухати. Це здивувало її. Вона чекала захисту: все ж ішлося про людину, яка вісім років жила з ним в одному домі й сиділа з ним за одним столом. Але Максим чекав.

— Батьки загинули в автомобільній аварії.

— Знаю.

— За офіційним висновком, батько не впорався з керуванням. Мокра гірська дорога, падіння в річку.

— Так.

— За три тижні до цього він відмовив великому партнерові у злитті. Тому потрібна була не купівля, а поглинання заводу: активи мали перейти під його контроль.

Максим слухав мовчки.

— Гальма пошкодили навмисно, — вела далі Оксана тим самим рівним тоном. — Експерт підписав висновок із порушеннями: одних даних немає, інші не сходяться в часі. Механік, який обслуговував машину незадовго до поїздки, за пів року переселився у власний будинок у приморському місті. До того жив у найманій квартирі.

— Як ти все це дізналася?

— Збирала п’ять років. Дещо знайшла сама, дещо — через сімейного юриста.

Після паузи Максим повільно вимовив:

— Ти підозрюєш Ларису?

— Думаю, саме вона пропонувала батькові злиття. Три роки тому тільки починала всерйоз виходити на ринок: гроші чоловіка, амбіції. Ліцензія й технологічна база «Біомедики» робили завод привабливою ціллю. Батько продавати не збирався. За три тижні загинув. А Лариса потім почала непомітно скуповувати акції й отримувати голоси в раді.

Максим поставив горнятко на стіл, підвівся й підійшов до вікна. Унизу був вечірній двір, ліхтарі, чийсь собака неквапливо йшов асфальтом…