У родині чоловіка вечеряли без мене щовечора, аж поки одного разу я не повернулася додому раніше, ніж зазвичай

Це повторювалося не день і не місяць. Три роки. Від самого весілля Світлана жила в домі Дмитра й три роки вчилася бути зручною. Якщо вона поверталася з роботи пізніше пів на сьому, стіл завжди вже був порожній. У кращому разі їй діставався холодний рис, застигла каша або залишки супу. У гіршому — нічого, і тоді пізно ввечері вона варила собі макарони, намагаючись не гриміти каструлями.

Спочатку вона питала. Обережно, майже винувато:

— Галино Петрівно, а мені щось лишилося?

Свекруха відповідала з удаваною розгубленістю:

— Ой, Світланочко, ми ж не знали, коли ти прийдеш. Не могли ж усі чекати, поки їжа охолоне. Подивися в каструлі, там, здається, трохи каші є.

Світлана дивилася в каструлю. Там і справді була каша — трохи, холодна, по стінках уже взялася плівкою. Вона розігрівала її, їла мовчки й переконувала себе, що не треба роздувати скандал. У людей свої звички. Батьки чоловіка літні. Ірина молода, вередлива. Дмитро втомлюється.

Якось вона все-таки наважилася поговорити з чоловіком. Це було в перший рік шлюбу, коли надія ще не зовсім згасла. Пізно ввечері, коли вони вже лягли, Світлана повернулася до Дмитра й сказала:

— Дімо, ти міг би попросити маму хоча б лишати мені щось гаряче? Я приходжу з роботи голодна. Мені неприємно щодня їсти залишки.

Дмитро лежав із телефоном, гортам стрічку й навіть не підвів очей.

— Батьки все життя вечеряють о шостій. Якщо чекатимуть тебе до восьмої, у них шлунки заболять. У тебе ж графік плаваючий, сама розумієш. Розігрієш собі, що такого?

— Але ж я теж працюю, — тихо сказала Світлана.

— Ну й що? Подумаєш, проблема.

Він сказав це так буденно, що Світлана тоді замовкла. Подумаєш, проблема. Дружина три роки приходить додому голодна, їсть холодні залишки й почувається зайвою — подумаєш, проблема. У його світі це й справді була дрібниця. А в її світі ця дрібниця щовечора відривала по маленькому шматочку від серця.

Після тієї розмови вона ще кілька разів пробувала говорити. Потім перестала. Не тому, що змирилася, а тому, що зрозуміла: її не чують. А коли людину довго не чують, вона починає говорити тільки всередині себе…