Він хотів лише контролювати ремонт, але камера зафіксувала те, до чого він не був готовий

Степан більше не тримався в сухих робочих рамках. Він дедалі частіше звертався до Дарини, ніби вона була частиною його справи не менше, ніж шафи й кріплення. Майже кожна його репліка звучала так, що її можна було сприйняти як жарт, якщо дуже захотіти, але Мирон уже чув у них другий сенс.

— Для такої кухні треба постаратися, — промовив Степан, приміряючи чергові дверцята. — Не щодня збираєш меблі там, де господиня ходить як окраса інтер’єру.

Дарина могла обірвати розмову. Могла спокійно сказати, що йому платять за роботу, а не за компліменти. Мирон чекав цього майже фізично, ніби від її наступної фрази залежало, чи зможе він видихнути.

Але Дарина всміхнулася ще помітніше.

— А що, я погано виглядаю? — спитала вона, і голос її став грайливим.

Степан підвів погляд. Він уже не намагався приховувати зацікавлення.

— Навпаки. З такою господинею і шурупи самі закручуються.

Мирон сидів нерухомо. Робочі папери лежали перед ним, десь поруч розмовляли колеги, але все це ніби віддалилося. Реальністю залишилося тільки маленьке вікно на екрані й двоє людей на його кухні.

«Відійди», — подумки наказав він Дарині. Не попросив навіть, а саме наказав, хоча розумів, що вона його не почує. Йому потрібно було побачити бодай один жест відсторонення: холодний погляд, крок назад, різку паузу. Але Дарина залишалася поруч і ніби приймала запропоновану гру.

Степан це відчув. Його рухи стали впевненішими, репліки — сміливішими.

— Пощастило твоєму чоловікові, — сказав він, затягуючи кріплення. — Повертається додому, а там така краса.

— Не завжди люди помічають те, що в них перед очима, — відповіла Дарина майже без паузи.

Ці слова вдарили Мирона сильніше за будь-які компліменти Степана. Тепер це була вже не просто усмішка на чужу фамільярність. Дарина сама надала натякові напрям. Сказала так, ніби в неї було щось, на що можна жалітися сторонньому чоловікові.

Степан простягнув руку по викрутку. Дарина подала її. Їхні пальці торкнулися одне одного, і рух затягнувся на одну коротку, але надто помітну секунду. Вона не відсмикнула руки. Подивилася на нього й знову всміхнулася.

Після цього Мирон перестав шукати зручні пояснення. Те, що відбувалося в кадрі, вже не можна було сховати за словами «ввічливість» чи «випадковий жарт». Його дружина дозволяла чужому чоловікові говорити й дивитися так, як не слід було нікому в їхньому домі. І найстрашніше було не в Степанові, а в тому, що Дарина не відступала…