Він вважав нормальним привезти свекруху в нашу квартиру, аж поки не почув, що мої батьки теж залишаються

Остап рвонув до дверей так, ніби за ними стояла група порятунку. Він відчинив майже з надією.

На порозі з’явилася Мирослава Данилівна — жінка, яка вміла входити в приміщення так, ніби воно заздалегідь належало їй. На плечах у неї було темне драпове манто, на шиї — акуратно вкладена шовкова хустка. Однією рукою вона тримала валізу леопардового забарвлення, другою притримувала сумочку. Поруч стояла друга валіза, менша, але теж достатньо значна, щоб кожен зрозумів: візит розрахований не на вечір.

— Остапчику, забирай речі, — промовила вона втомлено й велично. — Я страшенно виснажилася. Сподіваюся, Дарина приготувала мої парові тефтелі?

Вона переступила поріг і завмерла. У квартирі пахло не дієтичними тефтелями, а часником, маринадом і якоюсь суворою діяльністю. Із ванної долинув брязкіт металу. На підлозі стояв ящик з інструментами, схожий на розібране серце трактора. Із кухні назустріч випливла Галина Петрівна, витираючи руки об квітчастий фартух.

— Мирочко, дорога, нарешті! — проспівала вона з усмішкою такою солодкою, що від неї хотілося перевірити, чи замкнені всі виходи. — Як же ми тебе чекали. Зовсім змарніла, красуне.

Мирослава Данилівна кілька разів кліпнула. Вона подивилася на Галину Петрівну, потім на сина, потім на Дарину, яка мирно сиділа в кріслі з подушкою за спиною і склянкою компоту в руці.

— А ви тут чому? — спитала свекруха, на мить утративши свою королівську інтонацію.

— А як же чому? — радісно озвався Степан Васильович, визираючи з ванної. У руках у нього була якась бруднувата труба. — Молодим допомагаємо. Остап відпустку взяв, вирішив одразу всіх батьків зібрати, відпочити по-сімейному й лад навести. Золотий хлопець, хазяйновитий. Пощастило тобі з сином.

Мирослава Данилівна повільно повернулася до Остапа.

— Який ще лад? Ми ж домовлялися: я приїжджаю відпочивати, а Дарина вдома.

— Мамо, розумієш… — почав він і тут-таки запнувся.

Дарина насилу підвелася в кріслі, зробивши обличчя бездоганно вдячним.

— Мирославо Данилівно, ви навіть не уявляєте, як Остап про вас дбав. Усе казав: мамі потрібен спокій, а мені хочеться і руками попрацювати, і тестеві з тещею увагу приділити. Я ж зі спиною зовсім здала, ложку підняти важко. Тому готування й прибирання тепер на нашому відпускникові. А ви, звісно, підкажете. Ви ж така досвідчена господиня.

Свекруха зблідла. Її погляд ковзнув по власному манікюру, по леопардовій валізі, по рушнику, який Галина Петрівна вже простягала їй із діловою невідворотністю…